За висловленням судді Європейського суду з прав людини від Республіка Ірландія Шіофри О’Лірі, «рішення у справі Ireland v. the United Kingdom дало перше визначення катувань за статтею 3 Конвенції та залишається знаковим у цьому відношенні»

Проте 20 березня 2018 року ЄСПЛ відхилив запит Ірландії про перегляд свого рішення 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», в якому Суд встановив, що застосування тодішнім урядом Сполученого Королівства так званих «п'яти методів» під час допитів 14-ти осіб становило «нелюдське й таке, що принижує гідність, поводження» в порушення статті 3 Конвенції, але не досягло рівня катувань.

У відповідному запиті Ірландія попросила ЄСПЛ переглянути первинне рішення на підставі доказів, що стали доступними лише у 2014 році, та визнати, що «п'ять методів» становили саме катування.

Суд відхилив запит Ірландії, що викликало розчарування у багатьох правозахисників. Проте потрібно наголосити, що заява про перегляд не є можливістю виправити минулі помилки Суду або переглянути стару справу у світлі пізньої судової практики. Це технічний процес, який дозволяє ЄСПЛ переглянути рішення тільки тоді, коли з'являються нові факти, які мали бути доступні Суду саме на момент винесення первинного рішення та які могли б мати вирішальний вплив на первинне рішення Суду.

Первинне рішення ЄСПЛ

У грудні 1971 року Ірландський уряд подав заяву проти Сполученого Королівства від імені 14-ти чоловіків, відомих як «люди в капюшонах», які зазнали «поглиблених» методів допиту, що застосовувалися упродовж початку 1970-х років у Північній Ірландії під час масових заворушень, зумовлених політичною кризою, в основі якої перебувала стверджувана дискримінація католицької меншості протестантською більшістю.

Так звані «п'ять методів» включали: надягання чорних або синіх капюшонів на голови потерпілих упродовж тривалого часу, тривале стояння біля стіни у стресовій позиції, шумовий вплив, позбавлення сну, а також перебування на суворо обмеженому раціоні (буквально хліб та вода).

Комісія ухвалила своє рішення 25 січня 1976 року: Комісія постановила одноголосно, що застосування «п'яти методів» становило практику нелюдського поводження і, що є більш важливим, катувань. Відповідно, справа була передана до ЄСПЛ.

ЄСПЛ погодився, що п'ять методів становили практику нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.

Проте ЄСПЛ не дійшов висновку, що вони також становили катування. ЄСПЛ постановив, що п'ять методів не спричиняли страждань особливої інтенсивності та жорстокості, що мається на увазі під словом «катування», як його розумів ЄСПЛ на той час.

Підстави для перегляду

У 2014 році уряд Ірландії подав до ЄСПЛ заяву, в якій стверджував, що йому стали відомі документи, які могли мати вирішальний вплив на рішення Суду у первинній справі.

Так, документи, на які посилався уряд Ірландії, були передані до державних архівів урядом Сполученого Королівства відповідно до «правила тридцяти років» між 2003 та 2008 роками і були доведені до відома ірландського уряду громадською організацією the Pat Finucane Centre (PFC) ще в серпні 2013 року. Лише після того, як 4 червня 2014 року ірландська телевізійна мережа Raidió Teilifís Éireann («RTÉ») поширила відповідну інформацію, ірландський уряд оголосив, що повністю усвідомив обсяг і зміст наявних документів.

На підставі цих документів ірландський уряд сформулював дві підстави для перегляду:

1.  Під час первинного розгляду справи Уряд Сполученого Королівства мав у своєму розпорядженні докази, що свідчили про те, що наслідки застосування п'яти методів можуть бути «суттєвими, серйозними та довготривалими», водночас стверджуючи, що побічні ефекти були «незначними і короткочасними».

2.    Виявлені документи показали, що тодішній уряд Сполученого Королівства запровадив політику, санкціоновану на рівні міністрів, системного приховування інформації про методи від Комісії та Суду.

Процедура перегляду

Процедура перегляду, яка певною мірою ставить під сумнів остаточний характер рішень Суду, є винятковою процедурою. Клопотання про перегляд не є засобом перегляду первинного рішення у світлі подальшого розвитку практики ЄСПЛ або вирішити ті ж питання так, якщо б вони були поставлені перед Судом сьогодні. Це також не формою апеляції та не є способом виправити минулі помилки Суду.

За останні п’ятдесят років прецедентна практика ЄСПЛ щодо поняття «катування» значно розвинулося. Подальша практика розширила поняття «катування» і чітко взяла до уваги довгострокові наслідки.

На противагу цьому довгострокові наслідки не бралися до уваги Судом при оцінці того, чи є поводження «катуванням» або «нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням». Натомість увага була зосереджена на інтенсивності та жорстокості поводження.

У своєму запиті Ірландія попросила ЄСПЛ посісти позицію Суду, в якій він був саме у 1978 році, і вирішити, чи містять нещодавно оприлюднені документи будь-які факти, які Суд вважав би важливими при вирішенні питання про те, чи заслуговують п'ять методів на «особливе тавро» катувань у 1978 році.

Нагадаємо, що свого часу ані Ірландія, ані Сполучене Королівство не оскаржили рішення Комісії. Ані Ірландія, ані Сполучене Королівство не оскаржували класифікацію Комісією цих методів саме як катувань. Сполучене Королівство просто стверджувало, що воно припинив застосовувати такі методи. Ірландія, передаючи справу до Суду, заявила, що вона хоче забезпечити дотримання у Північній Ірландії зобов'язань, взятих на себе Сполученим Королівством, і просила Суд підтвердити висновок Комісії. Суд вирішив розглянути питання класифікації методів та встановив, що п'ять методів не досягають рівня катувань.

Незалежно від того, помилився Суд у 1978 році чи ні, ці помилки не можуть бути виправлені Судом сьогодні. Це поняття є основоположним для ЄСПЛ. Правова визначеність становить один з фундаментальних елементів верховенства права, який вимагає, щоб у випадку, коли суд остаточно вирішив питання, його рішення не ставилося під сумнів.

Аргументація Суду

Щодо кожної підстави для перегляду Суд повинен був розглянути два питання: 1) чи є факти, надані Суду, «новими»; 2) чи мали або могли вони мати «вирішальний вплив на Суд»?

Перша підстава для перегляду

Ірландія, спираючись на документи, які стосувалися свідчень доктора L., експерта уряду Сполученого Королівства, стверджувала, що доктор L. ввів в оману Комісію щодо довгострокових наслідків застосування п'яти методів. Хоча доктор L. свідчив, що ці методи мали лише незначні та короткострокові наслідки, наявні документи показують, що доктор L. за інших обставин висловив протилежну думку. Уряд Ірландії вказав, зокрема, на медичний звіт, складений доктором L. щодо іншої особи, яка піддавалася таким же «методам», де доктор L. визнав їх можливі довгострокові наслідки.

Проте, навіть якби Суд мав цю інформацію у 1978 році, не можна стверджувати, що вона була б вирішальною при ухваленні рішення про те, чи класифікувати ці методи як катування.

На момент винесення первинного рішення вирішальним елементом для Суду був не довгостроковий ефект методів, а їхня інтенсивність та жорстокість.

Отже, подана інформація не свідчила про інтенсивність або жорстокість методів, а отже, Суд не міг вважати, що ця інформація мала б якийсь вплив на рішення ЄСПЛ від 1978 року.

Друга підстава для перегляду

Суд встановив, що документи не містять «нових фактів».

Так, Ірландія стверджувала, що нові документи свідчать про те, що п'ять методів становили адміністративну практику, яка була санкціонована на високому рівні.

Проте, і ЄСПЛ, і Комісія під час первинного розгляду справи знали про фактичне саботування з боку уряду британського уряду у забезпеченні повної співпраці. Комісія навіть звернула увагу на «ембарго» на докази, накладені британським урядом. Дозвіл на використання методів на високому рівні вже був прийнятий і визнаний урядом Великобританії, який визнав, що використання цих методів дійсно було санкціоновано на «високому рівні».

Отже, нові документи не відповідали критерію надання відомостей про «нові факти», а тому ЄСПЛ не став оцінювати, чи мали б ці факти «вирішальний вплив» на рішення Суду в той час.

Висновок

Якби Суд переглядав своє прецедентне право не лише тоді, коли з'являються нові визначальні факти, але й кожного разу, коли новий факт або більш пізнє прецедентне право Суду вказувало б на інший результат, це призвело б до хаосу. Будь-який заявник міг би знову відкрити провадження, стверджуючи, що Суд помилився в найдрібніших і найнезначніших питаннях. Правова визначеність, фундаментальний аспект правосуддя, не є поняттям, яким можна легко знехтувати.