Олександр Галінський. Моє слово — до персоналу і до засуджених - 25 Жовтня 2009

Головна » » Олександр Галінський. Моє слово — до персоналу і до засуджених

0:03 AM

Олександр Галінський. Моє слово — до персоналу і до засуджених

Олександр Галінський

Соціальне партнерство

Моє слово — до персоналу і до засуджених

У діяльності органів і установ виконання покарань існує низка проблем, пов’язаних з грошовим забезпеченням і соціальними гарантіями персоналу, умовами утримання засуджених. Вони, безумовно, гальмують реформування кримінально-виконавчої служби. Разом з тим їх успішне розв’язання прямо пов’язане з вирішенням не менш важливого питання: подолання ‘образу ворога’ у відносинах персоналу та засуджених, формування взаємин між ними на засадах соціального партнерства.

Засуджений має усвідомлювати, що він відбуває покарання за скоєний злочин і це — обумовлена Законом необхідність для його виправлення.

Персонал несе відповідальність за виконання покарань, це його робота, яку він зобов’язаний здійснювати сумлінно.

Кожна із сторін несе обов’язок перед державою і суспільством і має виконувати його відповідно до Закону та морально-етичних норм.

У взаєминах між ними треба створити такий мікроклімат, який би виключав конфронтацію, протистояння, агресію.

Напевно, жоден представник персоналу установ кримінально-виконавчої служби або засуджений не має свідомого бажання заподіяти собі шкоду. Та навряд чи більшість з них замислюється про соціальне партнерство.

Як свідчить історія, ідею соціального партнерства або співучасті у пенітенціарній практиці уперше реалізував уже на початку 1870-х років засновник Санкт-Петербурзької землеробської колонії для неповнолітніх правопорушників А. Герд. Серед сформульованих ним вимог, важливих для перевиховання правопорушників у віці до 18 років, були принцип спільної діяльності вихователя й підопічного, а також принцип участі неповнолітніх у своєму перевихованні через систему органів самоврядування.

Навіть за часів Радянського Союзу практика соціального партнерства вихователів та правопорушників довела свою ефективність, зокрема, у педагогічній системі А. Макаренка.

Прикро, що ці прогресивні ідеї були знівельовані за часів сумнозвісної ГУЛАГівської системи, яка базувалася на культивуванні жорстокого протистояння персоналу та засуджених, вихолощенні будь-яких гуманістичних цінностей в особистості «тюремщика» та створення з нього «образу ворога» для засуджених, втілення «караючої руки» держави щодо громадян, не згодних з ідеологією. На жаль, цей образ так глибоко укорінився у свідомості громадян країн пострадянської системи, що й до сьогодні іноді сприймається як норма.

Саме це є коренем багатьох проблем у діяльності органів та установ кримінально-виконавчої служби, які піддаються критиці з боку окремих інституцій суспільства. Саме ця проблема – зміна філософії або навіть ідеології виконання покарань — ключова у процесі реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: адже сьогоднішній курс державної політики України – розбудова громадянського суспільства.

Отже, стратегію соціального партнерства Державного департаменту України з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади можна визначити як систему взаємовідносин засудженого та адміністрації установ кримінально-виконавчої служби. Систему, що сприяє створенню в установах ‘гуманного соціального середовища’, забезпечує необхідний баланс інтересів між дотриманням визначених законодавством умов виконання та відбування покарання та задоволенням соціальних потреб кожної із сторін. .

Що ж необхідно зробити, щоб налагодити систему соціального партнерства персоналу та засуджених? .

Найперше — це побачити один в одному насамперед людину, яка має унікальний життєвий досвід та щось позитивне. .

По-друге, усвідомити себе суб’єктом соціальної діяльності, а не лише виконавцем правових норм. .

Персонал кримінально-виконавчої системи повинен розуміти, що позбавлення волі — це вже покарання і не треба його посилювати додатковими ‘заходами’. Доброзичливі взаємовідносини між засудженими і персоналом стимулюють розвиток позитивних рис характеру особи і стримують негатив, агресію.

Працівники установ виконання покарань мають володіти такими якостями як чесність, сумлінне виконання своїх обов’язків, ставитися до засуджених з повагою, як до рівних собі, дотримуватися слова. Завдання персоналу — допомагати і підтримувати засуджених, якщо це можливо і — в межах розумного. Зрозуміло, про таку допомогу не може бути мови, якщо засуджений ігнорує правила внутрішнього розпорядку, намагається чинити тиск на адміністрацію установи, вдається до шантажу, обману. Засуджені мають зрозуміти, що така поведінка не сприятиме встановленню доброзичливих взаємин, як і не прискорить умовно-дострокове звільнення.

Мої слова звернені і до засуджених, і до персоналу кримінально-виконавчої служби. Відмовитися від ставлення один до одного як до ворожої сторони, будувати взаємини на засадах соціального партнерства — це спільний обов’язок і персоналу, і засуджених, шлях до порозуміння і цивілізованого співжиття, а для засуджених — шлях до свободи.

Джерело - http://www.ext.kvs.gov.ua/zio/index.php?cont=long&id=726&year=2009&today=16&month=10

Переглядів: 6076 | Додав: dmytro-yagunov

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

« Жовтень 2009 »
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
			1	2	3	4
5	6	7	8	9	10	11
12	13	14	15	16	17	18
19	20	21	22	23	24	25
26	27	28	29	30	31