СЛУЖБА ПРОБАЦІЇ: КОНЦЕПЦІЯ, ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ, ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА - Пробація - Publisher - Персональный сайт

Вівторок, 2016-12-06

Сайт Дмитра ЯГУНОВА

d.yagunov@gmail.com

Меню сайту

Форма входу
Категорії розділу
Пробація [4]
Пенітенціарна система [3]
Збірник наукових праць [0]
Шановні колеги! Запрошую Вас взяти участь у роботі над випуском збірника наукових праць „Актуальні проблеми європейської інтеграції”. Подробиці див. на сторінці "Збірник наукових праць "Актуальні проблеми європейської інтеграції"
Пошук
Головна » Статті » Пробація

СЛУЖБА ПРОБАЦІЇ: КОНЦЕПЦІЯ, ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ, ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

ПРОБАЦІЯ  -  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НОВИМИ МЕТОДАМИ

У міжнародній практиці протидії злочинності загальновизнано, що покарання у виді позбавлення волі повинно застосовуватися як крайній засіб впливу до небезпечних злочинців, оскільки ізоляція від суспільства нерідко сприяє руйнуванню особистості, втраті соціально корисних зв’язків.

У разі, якщо покарання більш суворе, ніж тяжкість правопорушення, то його застосуванням не поновлюється соціальна справедливість. Тому обрання  адекватного покарання має дуже велике значення.

Ще у 1951 році Економічна та соціальна рада ООН висловилася на підтримку максимально можливого розповсюдження пробації на правовій мапі світу у країнах з різним рівнем соціально-економічного розвитку та культури пенітенціарної практики. Мінімальні Стандартні Правила ООН стосовно заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські Правила), надають високу оцінку зазначеній формі соціально-правового контролю щодо засуджених.

Популярність пробації у сучасних умовах визначається значним потенціалом попередження рецидиву злочинів, економічною доцільністю для суспільства, а також моральною цінністю, яка дозволяє досягти мети кримінальної політики найбільш гуманними засобами.

Сутність пробації полягає у випробуванні певних категорій злочинців спеціальними юридичними обов’язками, поєднаними з наданням їм різної допомоги реабілітаційного характеру. Її мета полягає у ефективному виправленні засуджених та зведенням до мінімуму, наскільки це можливо, кримінального рецидиву з їхнього боку. Важливою складовою виступає дослідження особистості, яке дозволяє отримати картину моральних цінностей конкретних  правопорушників, визначити перспективи виховної та соціально-психологічної роботи з ними.

Служба пробації у європейських країнах полегшує роботу правоохоронних органів, судової системи, забезпечує координацію взаємодії державних установ, місцевого самоврядування, неурядових організацій, окремих громадян (волонтерів) в процесі виконання покарань, альтернативних позбавленню волі.

Внаслідок гуманізації кримінального законодавства України та змін у судовій практиці простежується тенденція поступового зменшення кількості громадян, які тримаються в слідчих ізоляторах і установах виконання покарань, та, навпаки, збільшення осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

Разом з тим, чисельність осіб, узятих під варту та засуджених до позбавлення волі, залишається високою. Станом на 1 липня 2007 року в 183  слідчих ізоляторах та установах виконання покарань тримається 156,9 тис. ув’язнених та засуджених громадян. Крім того, на обліку 703 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції перебуває 158,6 тис. осіб, засуджених до покарань, альтернативних позбавленню волі.

Створити в Україні службу пробації було рекомендовано у листопаді 2006 року в оціночній доповіді експертів Європейського Союзу, яка стосувалася визначення пріоритетів та оцінки потреб широкомасштабного проекту реформування кримінально-виконавчої служби.

Таким чином, одним з стратегічних завдань реформування пенітенціарної системи є створення на базі кримінально-виконавчої інспекції служби пробації європейського зразку. Відповідний пріоритет знайшов своє відображення в проекті Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України.

Державним департаментом України з питань виконання покарань визначено заходи, необхідні для  поетапної реорганізації  кримінально-виконавчої інспекції  у службу  пробації, а саме:

прийняття законодавчих актів щодо впровадження системи пробації;
вивчення досвіду функціонування прогресивних моделей служби пробації та застосування його у практичній діяльності кримінально-виконавчої інспекції;
організація навчання персоналу кримінально-виконавчої інспекції, студентів та курсантів вищих навчальних закладів, які готують фахівців для Державної кримінально-виконавчої служби України, формам і методам роботи служби пробації;
введення до штатів кримінально-виконавчої інспекції посад інспекторів з соціальної роботи та психологів;
;розробка та впровадження програм корекції соціальної поведінки осіб, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції;
удосконалення матеріально-технічної бази кримінально-виконавчої інспекції, забезпечення підрозділів окремими офісами, засобами захисту, зв’язку, оргтехнікою, транспортними засобами;
доведення чисельності персоналу кримінально-виконавчої інспекції до нормативу, встановленого Законом України від 2 березня 2000 року “Про структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України” – п’ять відсотків від чисельності осіб, які перебувають на обліку;
налагодження ефективної системи взаємодії кримінально-виконавчої інспекції з судами, органами прокуратури, внутрішніх справ, праці та соціальної політики, у справах сім’ї, молоді та спорту, охорони здоров’я, освіти і  науки;
створення єдиної комп’ютерної інформаційної мережі між кримінально-виконавчою інспекцією та відповідними міністерствами, відомствами;
широке залучення до роботи з особами, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, місцевого самоврядування, громадських організацій, трудових колективів та окремих громадян (волонтерів);
створення центру (лабораторії) для наукового супроводу діяльності кримінально-виконавчої інспекції (служби пробації).
Існування в Україні служби пробації буде дійсним свідченням того, що держава не обмежує свободу людини без необхідності, система покарань не носить характеру помсти, кожна людина для суспільства є цінністю і її доля небайдужа державі.


Досвід європейських держав підтверджує, що пробація ефективна: методи її роботи надійні та перевірені. Пробація відкриє можливості для забезпечення національної безпеки новими методами.

Подальший розвиток кримінально-виконавчої служби невід’ємний від впровадження в Україні механізмів пробації, подібних тим, які діють у розвинутих державах та рекомендуються міжнародними стандартами у сфері застосування заходів, альтернативних позбавленню волі.
 
 
 
 
Наталія Григорівна Калашник
заступник Голови
Державного департаменту України
з питань виконання покарань
доктор педагогічних наук, професор,
Заслужений працівник освіти України
 
 
Юрій Володимирович Олійник
начальник управління
кримінально-виконавчої інспекції
Державного департаменту України
з питань виконання покарань
полковник внутрішньої служби
                                      
 
СЛУЖБА ПРОБАЦІЇ: 
КОНЦЕПЦІЯ, ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ, ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

(витяг з конспекту лекцій)

 
 
ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ СЛУЖБИ ПРОБАЦІЇ
ТА її РОЗВИТОК
 
 
Пробація — це доволі “молода” концепція поводження зі злочинцями, історичний розвиток якої почався в XIX ст.

Поява пробації була обумовлена важливими соціальними і культурними тенденціями. Пенальні реформи базувалися на ідеях гуманітаризму, поєднаних з висновками щодо неспроможності в'язниці повернути злочинців до суспільства як повноцінних його членів. Питання боротьби зі злочинністю стали аналізуватися у термінах покращення соціальних умов та створення дієвих соціальних служб для певних категорій населення. Ресоціалізація злочинців почала розглядатися як головна мета кримінальної політики.

Можна сказати, що пробація — це англосаксонський винахід, який отримав розповсюдження по всьому світові. Англійські та американські заходи можуть розглядатися як перші гуманістичні кроки щодо відвернення злочинців від в'язниці з одночасним спостеріганням за ними та проведенням соціальних заходів.

Велику Британію можна вважати колискою сучасних ресоціалізаційних поглядів, хоч сам термін “пробація" отримав своє розповсюдження завдяки діяльності американських послідовників гуманістичних ідей.

Перші спроби створити відповідні агенції та інституції були зроблені в Англії. На початку 1820-х pp. Ворвікширський магістрат почав використовувати винятково формальне покарання для неповнолітніх у виді одного дня ув'язнення з одночасною передачею правопорушників під нагляд роботодавців або батьків. Окремі судді (М.Гілл, К.Кокс) за своєю ініціативною почали впроваджувати цю практику в діяльність своїх судів. Варто зазначити, що з самого початку особи, які брали правопорушників на поруки, були волонтерами.

Пізніше представники деяких релігійних громад,з дозволу поліцейських судівздійснювали нагляд за дорослими злочинцями, які вчиняли злочини внаслідок зловживання алкоголем. Вікторіанська епоха була часом зростання занепокоєння моральною деградацією нового робітничого класу, тому саме призначення місіонерів при поліцейських судах стало головним напрямком „врятування" п'яниць. Місіонери визначали тих правопорушників, які могли б виправитися в умовах вільного суспільства. Практика дала свої результати, і станом на 1900 р. в міських судах Англії працювало більше сотні місіонерів.

Зародження американської служби пробації пов'язується з іменем Джона Огастуса, чоботаря з Бостона. У 1841 р. він взяв на поруки правопорушника, який скоював злочини через зловживання алкоголем.         Д. Огастус представив свої ідеї Вашингтонському товариству тверезості, членом якого він був. Ці ідеї в подальшому були позитивно оцінені судами Бостона.

Д.Огастус звільняв правопорушників під заставу, яка вносилася завдяки його власному бізнесу. За період 1842-1858 pp. він взяв на поруки 1152 чоловіка та 794 жінки. Серед перших 1100 пробаціонерів тільки один не виконав своїх зобов'язань перед поручителем та судом. Завдяки його філантропічній діяльності була народжена концепція пробації, яка суттєво вплинула на американську систему кримінальної юстиції. У 1897 р. систему пробації запровадив штат Міссурі, в 1898 р. - Вермонт, в 1899 р. - Іллінойс, Мінесога та Вайомінг, в 1900 -  Нью-Джерсі.

Велика Британія зробила кроки щодо законодавчого закріплення концепції пробації у 1907 p., коли було прийнято закон “Про пробацію злочинців.

Як було зазначено в законі, якщо будь-яка особа постала перед судом за скоєння злочину і вина її доведена у встановленому порядку, суд, беручи до уваги персональні характеристики, минуле, вік. стан здоров'я злочинця або нетяжкий характер скоєного злочину, може прийняти одне з наступних рішень: (1) припинити провадження по справі; або (2) умовно звільнити злочинця (з гарантіями або без них) за умови, що злочинець буде добре себе поводити в суспільстві. Інакше він знову в будь-який час може постати перед судом для винесення обвинувального вироку, але не пізніше трьох років після проголошення рішення суду про застосу­вання умовного засудження.

Пробаціонер,  відповідно до Закону, мав низку зобов'язань:

1) утримуватися від контактів зі злочинцями та іншими особами, які могли б спричинити на нього негативний вплив, та не відвідувати небажані місця;
2) утримуватися від вживання алкоголю, якщо злочин був скоєний через зловживання алкоголем або під його впливом;
3) взагалі вести чесне життя та працювати.
Закон змінив попередню практику випадкових зустрічей місіонерів на роботу постійних офіцерів, які призначалися місцевою владою для вико­нання пробаційних ордерів, що видавалися судами1.

У Законі 1907 р. було зазначено, що обов'язками офіцерів пробації є:
1) відвідувати осіб, які перебувають під наглядом, або отримувати від них інформацію з періодичністю, що встановлюється пробаційним ордером або частіше, якщо це вважає за необхідне офіцер пробації;
2) спостерігати за дотриманням пробаціонером своїх обов'язків;
3) надавати суду інформацію щодо поведінки пробаціонера;
4) надавати пробаціонеру поради, сприяти йому, бути дружнім до нього та коли це потрібно, докладати зусиль у пошуках роботи для пробаціонера.

У 1925 р. наявність служби пробації у кожному британському суді стала обов'язковою.

Спостерігалося стрімке зростання значущості служби. У 1908 р. було видано 8 тис. наказів про направлення на пробацію (пробаційних ордерів).    15 тис. — у 1925 p., 19 тис. — у 1933 р. Важливим є те, що служба апробації у цей час відійшла від своєї релігійної основи у напрямку перетво­рення на публічну службу кримінальної юстиції з відповідними спеціаліс­тами — офіцерами пробації. Пробація залишилася місцевою службою, а контроль за її діяльністю було покладено на Міністерство внутрішніх справ.Водночас було засновано пробаційну інспекцію. Система пробації розповсюдилася по усім англійським колоніям та домініонам.

У 1948 р. в Англії було прийнято Закон “Про кримінальне судочинство”. Він анулював усі попередні законодавчі акти щодо пробації та по-новому почав створювати механізми функціонування служби, включаючи організаційну структуру, процедури, фінансування.

Піднесення реабілітаційного ідеалу, який суттєво вплинув на розвиток концепції пробації, мало місце з початку XX ст. до кінця 1950-х pp.. що супроводжувалось розвитком наукової пенітенціарної думки і розбудовою відповідних управлінських структур. В США цей період отримав назву “Прогресивна Ера”. Післявоєнна західна кримінологія, соціологія, психологія та державне управління показали “оптимізм” щодо можливостей ресоціалізації злочинців, що було обумовлено стрімким розповсюдженням альтернативних санкцій. Це призвело до появи феномену, відомого як “експансія апробації”, “розбудова імперії апробації” або “рух за обмеження використання ув'язнення”. В 1950-1952 pp. це відобразилося в активній діяльності ООН щодо розповсюдження у світі досвіду діяльності служб пробації.
Варто сказати, що зазначена вище формула — надавати злочинцю поради, сприяти йому та бути дружнім до нього є фундаментальною ідеєю служби пробації. У подальшому ця ідея зазнала глибокого переосмислення та поступилася своїм місцем “нагляду за злочинцями та соціальній роботі з ними”.

ПРОБАЦІЯ: ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ

Визначаючи сутність поняття “пробація”, у першу чергу слід вказати, що це “метод роботи зі злочинцями”.
Пробація не є просто різновидом покарання, альтернативним ув'язненню або особливим органом державного управління. Пробація є концепцією.

Як зазначає С. Лісон : “пробація — це система, яка надає злочинцям можливість реформуватися. Замість того, щоб бути покараними, ці злочинці умовно звільняються під дружній нагляд досвідченого соціального працівника, відомого як офіцер пробації. Упродовж певного часу він здійснює нагляд за злочинцями, намагаючись змінити певні риси останніх. Після завершення пробаційного періоду суд переглядає справу кожного злочинця. Якщо суд переконується, що злочинець виконав свої обов'язки, він звільняється від покарання”.

Пробація, з одного боку, поєднує елементи контролю, з іншого — вона сфокусована на індивідуальній роботі з засудженим, його супроводі та підтримці більше ніж на покаранні, що обумовлено її ресоціалізаційним спрямуванням.

Англійській вчений П. Лейленд таким чином визначає сутність пробації:
“На період, визначений судом, правопорушника віддають під нагляд кваліфікованого офіцера пробації. Отже, як альтернативу в'язниці використовують професійне керівництво й підтримку. Правопорушникам пропонують на офіційній основі поради та допомогу. Невиконання пробаційного наказу може скінчитися в'язницею або виправним закладом для молоді. Піднаглядний має регулярно зустрічатись з пробаційним наглядачем. Пробація може передбачати: життя в пробаційному гуртожитку, відвідування пробаційних центрів удень, лікування психічних хвороб у разі постанови про психіатричну пробацію, утримання від участі в певній діяльності. Пробацію можна поєднувати з постановами про виконання громадських робіт. Пробацію завжди вважали за корисну форму реабілітації.

Пробація має досягати певних визнаних цілей:
а) сприяти розвиткові соціальної адекватності та певності власної сили;
б) не дати правопорушникові опинитись у товаристві звичних злочинців, що неминуче привело би його до в'язниці;
в) дозволити правопорушникові не кидати роботи і водночас пильнувати за його діями;
г) забезпечити офіційний канал надання порад та підтримки;
д) розірвати ланцюг злочину й покарання.

Пробація має певні вимоги, як-от регулярне відвідування пробаційних центрів, повідомлення про зміну адреси, працелюбність і добра поведінка. Пробаційний наглядач здійснив еволюцію від радника до особи з певними владними повноваженнями.

Якщо офіцер пробації виступає у ролі соціального працівника, покарання втрачає свою каральну спрямованість. Пробацію можна розглядати як своєрідний міст між суворою системою кримінальної юстиції, що функціонує на формально-юридичних засадах, та системою соціальної роботи, яка не може обмежуватися “прокрустовим ліжком” нормативно-правового регламентування. Саме у цьому, на нашу думку, і полягає унікальність пробації як концепції з відповідним філософським обґрунтуванням.

Першою та головною складовою поняття “апробація” є умовне незастосування покарання у виді ув'язнення для окремих злочинців. Причому в першу чергу йдеться про осіб, вина яких у скоєні злочину доведена судом у встановленому законом порядку, хоч у деяких країнах існує практика винесення пробаційних ордерів щодо осіб, які не були визнані злочинцями відповідно до загальних кримінально-процесуальних норм. Тобто ми можемо говорити у деяких випадках про умовне: а) призупинення прова­дження по справі; б) невинесення вироку; в) незастосування покарання.

По-друге, пробація - це метод, що застосовується судом в залежності від обставин. Управління системою кримінальної юстиції потребує вивчення не тільки злочину, але й злочинця, тому суд на вибірковій основі може надавати певним особам можливість виправитися саме в умовах вільного суспільства. Це означає, що певні злочинці можуть вважатися придатними для пробації, а певні — ні.

По-третє, пробація у будь-якому разі передбачає нагляд за злочинцем та проведення соціальної роботи з ними. Це, в свою чергу, зумовлює не формальний юридичний процес, а встановлення персональних відносин між офіцером пробації та пробаціонером.

По-четверте, пробаційний нагляд має бути відділеним від поліцейського нагляду.

Крім того, пробація в будь-якому разі не є звільненням від покарання або відбування покарання. Варто особливо наголосити на дисциплінарному елементі пробації.
Сьогодні термін “пробація” може вживатися у декількох значеннях:
1) як концепція соціальної роботи з правопорушниками та іншими соціально вразливими групами;
2) як ієрархічна організаційна структура (служба);
3) як орган державної влади;
4) як різновид кримінального покарання, не пов'язаного з позбавленням волі і водночас як умовне звільнення від покарання з випробуванням;
5) як специфічний процес виконання альтернативних покарань;
6) стан, у якому перебуває злочинець упродовж певного терміну: злочинець (пробаціонер) перебуває “на апробації” — тобто під пробаційним наглядом;
7) як певна з'єднувальна ланка між кримінальною юстицією та соціальною роботою.
Ототожнення пробації лише з одним з видів покарання дещо звужує коло проблемних питань. Саме через цю призму сьогодні нерідко розглядається пробація. Пробація в першу чергу не є покаранням і не звужується до нього. Концепція пробації занадто широка, щоб “втиснути” її  в “прокрустове ліжко” лише одного з видів альтернативних покарань.

Концепція пробації охоплює всі види пробаційної активності у сфері кримінальної юстиції: досудові доповіді, діяльність в процесі виконання альтернативних санкцій, діяльність у виправних установах, нагляд, діяльність з попередження злочинів.

Якщо говорити про головні функції служби пробації. то серед них можна визначити:

1. Робота в судах, коли офіцери пробації вивчають особу злочинця, який притягується до кримінальної відповідальності, і надають відповідні рекомендації суддям щодо міри покарання так звані досудові доповіді або досудові дослідження.Як зазначає Д.Вітфілд, “досудова доповідь — це “вітрина” служби пробації. Сприйняття служби тими, від кого залежить винесення вироку, на всіх рінях формується на основі якості й відповідності цього документу”. “Для того, щоб досудова доповідь була справді корисною, вона повинна “оживити” правопорушника — тобто зрозуміло для інших показати правопорушника у контексті всього його життя, а не тільки відобразити ті декілька хвилин його поведінки, які привели його на лаву підсудних”.

Стандартна доповідь містить у собі наступні підрозділи:
— вступна частина;
— аналіз конкретного правопорушення;
— інформація про особу правопорушника;
— оцінка ризику скоєння правопорушником нових злочинів;
— ступінь небезпеки можливих рецидивних злочинів;
— висновок.

2. Нагляд за правопорушниками під час виконання альтернативних покарань та надання їм соціальних послуг, що передбачає візити до дому злочинця, кооперацію з установами з питань працевлаштування і охорони здоров'я, релігійними організаціями та іншими соціальними службами.

3. Надання соціальних послуг ув'язненим та підготовка їх до звільнення.Наприклад, в Англії робота у в'язницях стала невід'ємним завданням служби пробації з 1966 р. Офіцери пробації почали працювати у в'язницях з метою надання соціальних послуг ув'язненим. Сьогодні прикріплені до в'язниць офіцери пробації відіграють ключову роль у забезпеченні комплексної допомоги правопорушникам. З цієї позиції вже недоцільно говорити про те, що служба апробації — це лише структура для виконання альтернативних покарань.

4. Надання допомоги потерпшим від починів та сприяння у налагодженні діалогу між потерпіли та злочинцем.
Наприклад, Британська національна служба пробації має обов'язок надавати послуги потерпілим від насильницьких або сексуальних злочинів у випадках, коли злочинець був засуджений до ув'язнення на строк від 12 місяців.

Відповідно до Національних стандартів соціальної роботи в сфері кри­мінальної юстиції одна з цілей пробаційного ордеру полягає у “створенні умов для відшкодування злочинцем спричиненої потерпілому шкоди або надання послуг (виконання робіт) на користь потерпілого або громади”.

У Північній Ірландії реалізація інтересів потерпілих є складовою частиною діяльності Ради пробації Північної Ірландії. Рада намагається забезпечити, щоб її персонал враховував інтереси потерпілих на всіх ділянках своєї роботи.

5. Робота у сім'ї.Офіцери пробації можуть надавати соціальні по­слуги сім'ям, які мають різні соціальні проблеми. Особливо актуальний цей напрямок у країнах, де функціонують сімейні суди. Наприклад, в Англії на цей напрямок роботи припадає приблизно 8% ресурсів служби про­бації. Діяльність офіцерів пробації на цьому напрямку може стосувати­ся процедур примирення між чоловіком та дружиною, надання психоло­гічної та іншої допомоги дітям, батьки яких розлучилися. Крім того, офі­цери пробації також надають послуги сім'ям ув'язнених.
 
 
Отже, ким є офіцер пробації? Можна сказати, що водночас він є:

1.  Державним службовцем (хоч є винятки, через те що у деяких країнах держава делегує приватним організаціям здійснювати функції виконання покарань у суспільстві та наглядати за засудженими);

2. Соціальним працівником, який надає соціальні послуги як засу­дженим до альтернативних покарань, так і до позбавлення волі.

3. Соціальним працівником, який надає підтримку потерпілим від злочинів. Мова йде про надання інформаційної підтримки потерпілим щодо відбування покарання конкретним засудженим як в умовах ув'язнення, так і в умовах вільного суспільства. Інформація, яка надається офіцера­ми пробації потерпілим, може включати:

— деталі проголошеного вироку;
— умови відбування засудженим покарання у в'язниці та процес його ресоціалізації;
— можливість умовно-дострокового звільнення засудженого;
— гарантії безпеки потерпілого після повернення засудженого до суспільства.

4. Посередником між потерпілим та злочинцем.

5. Учасником кримінального процесу. Обов’язок якого полягає у наданні суду максимально повно соціально-психолого-біологічної характеристики про особу злочинця у формі так званої досудової доповіді. Крім того, офіцер пробації може надавати суду рекомендації щодо міри покарання.

6. Учасником кримінально-виконавчого процесу, обов'язок якого полягає у виконанні альтернативних покарань та здійсненні нагляду за злочинцями в умовах вільного суспільства.

7. Соціальним працівником, який обслуговує інші соціально вразливі категорії населення.
 
 
 
 
Джерела:
 
Я г у н о в   Д. В.   Служба пробації: концепція, принципи діяльності, організаційна структура: Конспект лекцій. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – 74 с.
Я г у н о в   Д. В.  Служба пробації: концепція, принципи діяльності, організаційна структура: Конспект лекцій. Видання друге, стереотипне. – Одеса: Фенікс, 2006. – 74 с.
Я г у н о в   Д. В.  Служба пробації: концепція, принципи діяльності, організаційна структура: Конспект лекцій. Видання третє, змінене та доповнене. Зі вступною статтею доктора пед. наук, професора Н.Г.Калашник та Ю.В.Олійника. – Черкаси: Вид-во Юлії Чабаненко, 2006. – 72 с.
Я г у н о в   Д. В.  Служба пробації: концепція, принципи діяльності, організаційна структура: Конспект лекцій. Видання четверте, змінене та доповнене. – Одеса: Фенікс, 2008. – 72 с.

Категорія: Пробація | Додав: dmytro-yagunov (2008-06-30)
Переглядів: 8719
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Наше опитування
Які функції виконують вітчізняні пенітенціарні установи?
Всього відповідей: 112

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляється системою uCoz