Перспективи створення в Україні системи пробації в контексті використання сучасного зарубіжного досвіду - 9 Грудня 2008 - Персональный сайт

Вівторок, 2016-12-06

Сайт Дмитра ЯГУНОВА

d.yagunov@gmail.com

Меню сайту

Форма входу
Пошук
Головна » 2008 » Грудень » 9 » Перспективи створення в Україні системи пробації в контексті використання сучасного зарубіжного досвіду
5:18 PM
Перспективи створення в Україні системи пробації в контексті використання сучасного зарубіжного досвіду
 
 
 «Перспективи створення в Україні системи пробації в контексті використання сучасного зарубіжного досвіду»
  

Доповідь на круглому столі «Сприяння процесу гуманізації кримінально-виконавчої системи шляхом впровадження елементів пробації та відновного правосуддя», м. Київ, 5 грудня 2008 року.

 
 
 
Дмитро Ягунов
Проблеми та перспективи створення в Україні системи пробації в контексті використання сучасного світового досвіду

 

Доповідь на круглому столі «Сприяння процесу гуманізації кримінально-виконавчої системи шляхом впровадження елементів пробації та відновного правосуддя», м. Київ, Державний департамент України з питань виконання покарань, 5 грудня 2008 року.

 

Проект реалізовується БО «Український Центр Порозуміння» у співпраці з Державним Департаментом України з питань виконання покарань та за фінансової підтримки Міжнародного  фонду  «Відродження»).

 

На сьогоднішній день в Україні зроблено значні кроки у напрямку створення національної моделі пробації як на рівні наукового супроводу майбутніх реформ, так і в площині їх законодавчого забезпечення. Відповідні проекти законів свого часу були розроблені та представлені Державним департаментом України з питань виконання покарань та окремими науковцями. У Верховній Раді України ще у 2005 році було зареєстровано проект Закону України народного депутата Олександра Фельдмана, який, на жаль, так і не набув подальшого розвитку через низку причин. Декілька днів тому у Верховній Раді України було зареєстровано два законопроекти: проект Закону, розроблений робочою групою ЮНІСЕФ та зареєстрований за ініціативою народного депутата України Віктора Швеця, та нова версія проекту Закону народного депутата України Олександра Фельдмана (відповідно №3412 та №3413 від 26.11.2008 р. та №3413-1 від 28.11.2008 р.). Отже, робота над створенням служби пробації як нового елемента вітчизняної системи кримінальної юстиції триває.

Аналіз результатів роботи над створенням системи пробації в Україні наводить мене на деякі думки, якими я хотів би поділитися з Вами на цьому поважному зібранні практиків та науковців. Можливо, вони прозвучать дещо радикально, але тенденції щодо створення системи пробації в Україні спонукають до певної категоричності.

Про пробацію, як то часто кажеться, сьогодні не говорять лише ледарі. Усі постійно підкреслюють переваги альтернативних покарань перед ув’язненням, постійно наголошуючи на цих майже магічних перевагах: 1) економічний аргумент; 2) рівень рецидивної злочинності; 3) зниження в’язничної популяції.

Але проблеми створення системи пробації в Україні починаються вже, як це не парадоксально звучить, із самого поняття! Взагалі, як мені здається, ми досі ще не відповіли на найпростіше запитання: що таке «пробація»? Мається на увазі не просто формальна дефініція, а саме змістовне та майже ідеальне визначення цього терміну як для законодавця та практики, так і для науки. В сучасному науковому та законодавчому «обігу» вже існує велика кількість категорій й термінів, які висвітлюють свого роду «пробаційне поле», як от: «гуманізація кримінального законодавства», «звільнення від кримінальної відповідальності», «звільнення від покарання», «соціальна робота», «виховна робота», «соціальні послуги» тощо. Проте визначення самого поняття «пробація» викликає значні труднощі.

Проблемою є і те, що до цього часу пробація розглядається або як вид кримінально-правового впливу (як звільнення від відповідальності, від покарання або як покарання). У Концепції реформування кримінальної юстиції України зазначається, що «пробація – інститут права іноземних держав, який використовується у двох значеннях: 1) вид покарання; 2) спеціальна служба».

Мені важко уявити чим керувалися автори Концепції, беручи до уваги, що її положення, що стосуються пробації, викликають низку критичних зауважень.

По-перше, говорити сьогодні про пробацію як про «інститут права іноземних держав» принаймні незручно через набуття пробацією фактичного статусу міжнародного стандарту, що знайшло своє відображення в оонівських рекомендаціях.

По-друге, уявлення про пробацію як про покарання або лише організаційну службу або як покарання – це безмежне звуження проблематики.

Свого часу я запропонував класифікацію значень цього терміну: 1) як концепція соціальної роботи з правопорушниками та іншими соціально вразливими групами; 2) як ієрархічна організаційна структура; 3) як орган державної влади (служба); 4) як різновид кримінального покарання, не пов'язаного з позбавленням волі і водночас як умовне звільнення від покарання з випробуванням (або умовне невинесення вироку (див. далі); 5) як специфічний процес виконання альтернативних покарань; 6) стан, у якому перебуває злочинець упродовж певного терміну: злочинець (пробаціонер) перебуває "на пробації” – тобто під пробаційним наглядом; 7) як певна з'єднувальна ланка між кримінальною юстицією та соціальною роботою.

Відповідно до дефініції ООН, яку було сформульовано ще у 1951 році, пробація аж ніяк не звужувалась до покарання. Пробація визначалась як «метод поводження зі спеціально відібраними злочинцями» і полягала в «умовному відстроченні покарання, у той час коли злочинець перебуває під індивідуалізованим наглядом та отримує індивідуальну допомогу або «лікування». До речі, у своєму законопроекті робоча група ЮНІСЕФ визначила пробацію як систему наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються за рішенням суду до осіб, обвинувачуваних або визнаних судом винними у вчиненні злочинів невеликої або середньої тяжкості.

На перший погляд, поняття «пробація» є надзвичайно простим і без будь-яких проблем може аналізуватися у термінах «традиційного» радянського і пострадянського кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права. Під час сучасних наукових дискусій та практичних обговорень української моделі пробації нерідко можна почути, що пробація в Україні де факто вже існує, але називається вона, наприклад, «покаранням з випробуванням». І служба пробації, начебто, може бути створена в Україні без суттєвих труднощів на базі кримінально-виконавчої інспекції шляхом додавання функції підготовки досудових доповідей.

У будь-яких вітчизняних дискусіях про пробацію здебільшого йдеться про винесення вироку до ув’язнення та подальше його відстрочення. Але світовий та європейський досвід надає нам приклади, коли йдеться не про відстрочення виконання вироку, а про відстрочення винесення вироку. Можна припустити, що вона буде надзвичайно важко сприйматися тими вченими та практиками, які віддають перевагу методу створення системи пробації в Україні шляхом лише внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів.

Я не розумію цього підходу. Я переконаний, що створення пробації на уламках радянського за своєю сутністю законодавства – це нонсенс! Звичайно, у кожній країні є свої особливості правового регулювання, але ж не варто вигадувати свою «кишенькову» пробацію. Чому ми, створюючи пробацію в Україні, намагаємося «підігнати» двохсотлітню історію та практику пробації, міжнародний досвід та міжнародні стандарти пробаційної діяльності під положення нашого Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів, замість того, щоб робити навпаки та враховувати історію, стандарти і концепцію в її динаміці при розробці відповідних законів?

На нашу думку, одна з проблем осмислення пробації в Україні полягає у тому, що пробація аналізується виключно в абсолютно формальному контексті як абстрактна юридична категорія. Але пробація – це у першу чергу концепція, але ніяк не юридична формула. І саме на цьому я хотів би зробити особливий наголос! І якщо ми говоримо про певну концепцію, виникає необхідність у формулюванні саме концептуальних засад національної моделі  пробації. 

Щодо ж концептуального обґрунтування національної моделі пробації, у нас викликає певні побоювання той підхід, який взято на озброєння в Україні. Ми маємо на увазі спроби вирішення цієї проблеми лише шляхом внесення змін та доповнень до вітчизняного кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства.

На нашу думку, цей формалізм не є найкращою стратегією, тому ще без відповіді фактично залишаються найважливіші питання: а) визначення сутності поняття «пробація»; б) мета пробаційної діяльності; в) функції служби пробації.

Не можна забувати, що концепція пробації пройшла великий шлях у зарубіжних країнах, де вона і зародилася (Велика Британія, США). Офіцер пробації «встиг» побути:

- релігійним місіонером;

- вихователем моральних якостей у злочинців;

- соціальним працівником;

- клінічним психологом;

- знову соціальним працівником;

- менеджером ресурсів;

- менеджером ризиків.

Модель офіцера пробації постійно зазнавала суттєвих, а іноді навіть принципових змін, що впливало на відповідні законодавчі акти. Але ж яку саме модель потрібно взяти на озброєння в Україні? Ким має бути офіцер пробації в Україні? Ці та інші питання, здається, залишається без відповіді. Тому ми вважаємо за потрібне визначити проблему: створення системи пробації в Україні відбувається без концептуального обґрунтування.

Ми хотіли б ще раз наголосити на тезі, що пробація – це надзвичайно динамічна концепція. Але питання вибору або створення певної моделі пробації, і що є надзвичайно важливим, з урахуванням усіх сучасних тенденцій у цій площині, здається, не стоїть на порядку денному ані у законодавця, ані у переважної більшості науковців. Йдеться лише про копіювання зразків зарубіжного законодавства без врахування їх ідеології, концептуального обґрунтування та соціальних передумов.

Безумовно, у дискусіях щодо створення системи пробації в Україні начебто проглядаються елементи моделі „офіцер пробації – соціальний працівник”. Принаймні, ми постійно говоримо «пробація», маючи на увазі «соціальну роботу» або майже міфічну «гуманізацію кримінального законодавства». Проте саме ця модель зазнала кардинальних змін у західній пенології, на яку ми, до речі, і орієнтуємося у спробах створити службу пробації за європейськими зразками.

Саме на цьому варто зробити особливий наголос! Варто нагадати, що соціальна робота як ідеологічне підґрунтя пробаційної діяльності було відкинуте у західних країнах ще у 1970-1980-х роках, що було пов’язано з тотальною кризою „реабілітаційного ідеалу”. Саме ця обставина чомусь також не помічається ані законодавцем, ані багатьма науковцями.

Сьогодні, коли ми є свідками тотальної приватизації служб пробації, рівно як і в’язниць у більшості західних країн. І справа полягає не в тому, можливий такий сценарій в Україні чи ні. Проблема пов’язана з тим, що ми не помічаємо тенденцій, обумовлених впливом глобалізації на класичне кримінальне право. Не побоюся сказати, що глобалізація вже підготувала для нього почесне місце в музеї.

Не варто забувати, що діяльність усіх сучасних служб пробації спрямована не на „ресоціалізацію правопорушників”, а на „захист суспільства завдяки ресоціалізації правопорушників”. А взагалі можна додати, що і «ресоціалізація» вже зникла з пенального обрію західних країн, поступившись місцем «захисту суспільства та зниженню рівня рецидивної злочинності». Так, наприклад, в англійському законі «Про кримінальну юстицію» (2003) саме безпека суспільства та зниження рецидивної злочинності були визначені як пріоритети в діяльності системи кримінальної юстиції.

Варто зробити особливий наголос, що ідеологічне підґрунтя пробації не залишилося таким, яким було на початку ХХ століття. Як зазначає відомий британський дослідник з питань реабілітації злочинців Ієн Кроу, «служба пробації та сутність пробації суттєво змінилися за останні роки та продовжують змінюватися!» [1]. За слушним висловленням П.Рейнера та М.Венстоун, «старий конфлікт між соціальною роботою та покаранням, здається, вирішивіся на корсить останнього» [6].

Хотілося б щоб прибічники пробації як «засобу гуманізації кримінального покарання» звернули на це увагу!

Відоме висловлення одного з Секретарів внутрішніх справ Англії та Уельсу «В’язниці працюють, і я не бачу сенсу від них відмовлятися» і сьогодні розглядається як найважливіший принцип реалізації каральної політики у західних країнах. Парадоксально, але, мабуть, невипадково буклет Міністерства юстиції Англії та Уельсу про переваги (!) альтернативних покарань розпочинається словами «В’язниці працюють … » [2]. У цьому виданні підкреслюється, що «альтернативні санкції є жорсткими, ефективними та результативними». Також пояснюється, що «альтернативні санкції можуть включати інтенсивне покарання та суворі обмеження у поєднанні з реабілітацією та репарацією з боку правопорушника на користь громади або потерпілого». Як видно, «гуманізація кримінального законодавства» перебуває на значній дистанції від цих ідей.

Пробація у ХХІ столітті залишилася без природної для неї основи – соціальної роботи. І це не можна не підкреслювати! І саме у цьому полягає криза пробаційної діяльності! І саме на це потрібно звернути увагу і вітчизняним науковцям, і законодавцю! Навіть сьогодні ідея пробації у зарубіжних країнах розвивається (причому доволі швидкими темпами), що також залишається без належної уваги у вітчизняній науковій думці. Це і тотальна приватизація служб пробації, і депрофесіоналізація (менеджеріалізація) пробаційної діяльності, і зміна самої природи пробації як певного виду діяльності. Тому не можна не погодитися з думкою відомих британських класиків пробації Е.Боттомса і В.Маквільямса, що «традиційні цілі пробаційної діяльності на сучасному етапі потребують реконцептуалізації  в світлі колапсу реабілітаційної парадигми» [3]. Вибачте, але існує велика прірва між „пробацією як напрямком соціальної роботи” та „пробацією як засобом скорочення в’язничної популяції” або „пробацією як засобом зменшення витрат на пенітенціарну систему”.

З іншого боку, не дивлячись на тотальну (!) кризу реабілітаційного ідеалу, символічний обов’язок офіцера пробації «допомагати злочинцю, надавати йому поради та бути дружнім до нього», який було закріплено в англійському законі «Про пробацію злочинців» (1907), і сьогодні залишається примарливою хмаркою, яка час від час пригортає погляди експертів та практичних працівників в надії, що вона проллється дощем над зневодненим (тобто, деілогізованим) полем пенологічної теорії та практики. Цінність пробації полягає у тому, що вона усунула в’язницю з центрального місця у пенальних системах, не зважаючи на повернення до ідеї, що «в’язниці працюють …» [6].

Отже, саме тому ми вважаємо за необхідне наголосити, що пробацію потрібно розглядати у динаміці, з урахуванням усіх трансформаційних змін, що сталися з нею впродовж ХХ століття та на початку ХХІ століття. Погляд на пробацію лише під формально-правовим і/або організаційно-інституційним кутом, який сьогодні домінує в Україні, є явно поверховим та недостатнім. Зважаючи на проблему створення служби пробації, для нашої держави найбільший інтерес викликає відповідь на запитання не «як», а «чому». Головним, на нашу думку, є визначення ідей, які слід покласти в основу діяльності відповідних інституційних структур [4].

Усі ці приклади надають підстави говорити про доцільність більш глибокого вивчення зарубіжного досвіду. Це стосується не тільки і не скільки копіювання зразків зарубіжного законодавства, але й вивченням соціальних передумов та ідеологічного наповнення тих чи інших нормативних актів. Вважаємо, що і законодавець, і наука повинні більшу увагу приділяти розвитку концепції пробації, а не займатися лише механічним створенням проектів законодавчих актів без їх ідеологічного обґрунтування.

За слушним висловленням одного експерта з питань пробації, в умовах глобалізованого суспільства подальшому розвитку концепції пробації перешкоджають три фактори. По-перше, це зайва теоретизація пробаційної діяльності, що існує на науковому та політичному рівнях. По-друге, це невдачі, пов’язані з перенесенням навичок пробаційної діяльності з рівня експертів на рівень середньостатистичного практичного працівника служби пробації. По-третє, це недостатня кількість тренінгових програм для персоналу служб пробації [5].

Здається, що вітчизняній теорії та практиці організації виконання кримінальних покарань та соціальної роботи зі злочинцями поки що не варто боятися цих проблем. По-перше, Україні зайва теоретизація пробаційної діяльності не загрожує через те, що у нас поки що не існує навіть теоретизації початкової. По-друге, достатнього кола експертів у повному розумінні цього слова з питань пробації також не існує. По-третє, тренінгові програми для майбутніх офіцерів пробації також, здається, є слабким місцем формування системи пробації в Україні.

Тому подальші кроки щодо створення системи пробації в Україні пов’язані з осмисленням та визначенням концептуального підґрунтя цієї діяльності пробації, але не з формальною законодавчою роботою над процесуальними аспектами застосування пробації або визначення організаційно-функціональної структури служби пробації [7; 8].

 

Література:

1. Crow Iain (2001) The Treatment and Rehabilitation of Offenders. – SAGE Publications, 2001 (reprinted 2003). – P.21.

2. Community Sentencing – Reducing Reoffending, Changing Lives. Cutting crime in our communities // www.justice.gov.uk/docs/community-sentencing.pdf

3. A Non-Treatment Paradigm for Probation Practice // http://bjsw.oxfordjournals.org/cgi/content/abstract/9/2/159

4. Ягунов Дмитро (2008) Пробація: трансформація концептуальних засад та перспективи створення національної моделі в Україні // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Зб. наук. праць з питань європейської інтеграції та права. Випуск третій.  За ред. Валентини Кривцової та Дмитра Ягунова. – Одеса: Фенікс. – С.437-460; Ягунов Дмитро (2008а) Трансформація концептуальних засад діяльності служби пробації за рубежем // Віче. – 2008.– №10. – www.viche.info/archive/943

5. Gendreau P. (1996) Offender Rehabilitation: What we Know and What Needs to be Done. Criminal Justice and Behavior 23(1): 144-161 (Цитата The UN Handbook on Probation Services. Guidelines for Probation Practitioners and Managers. – Р.І.).

6. Raynor Peter, Vanstone Maurice (2002) Understanding Community penalties. Probation, Policy and Social Change. – Buckingham – Philadelphia: Open University press. – P.6.

7. Ягунов Дмитрий (2007) Социальные и правовые проблемы внедрения элементов пробации в систему уголовной юстиции Украины  / [В.Н. Дрёмин, А.А. Березовский, Н.А. Орловская и др.] // Преступность  и криминологические основы уголовной юстиции: монография / Под ред. В.Н. Дрёмина. – О.: Фенікс, 2007. – С.231-253.

8. Ягунов Дмитро (2008а) Перспективи розвитку пробації у ХХІ столітті // Кримінологія в Україні та протидія злочинності: [зб. наук. статей / за ред.. М.П.Орзіха, В.М.Дрьоміна]. – Б-ка журналу «Юридичний вісник». – О.: Фенікс.  – С.169-173.

 

 

 

 

© Ягунов Д.В.
 
Стаття підпадає під дію законодавства про захист авторських прав. Авторські права на статтю належить Д.В.Ягунову  (yagunovd@mail.ru). При використанні матеріалів статті посилання на автора є обов’язковим.
 
 
 
65009
м. Одеса, вул. Піонерська, 2
Одеська національна юридична академія,
5-й поверх, кафедра кримінології та кримінально-виконавчого права
 
Електронні адреси:
 
Телефони:
 (KS)        +38 (067) 715 99 74 
 
 

Надруковано

Ягунов Д.В. Перспективи створення в Україні системи пробації в контексті використання сучасного зарубіжного досвіду // Актуальні проблеми європейської інтеграції. Збірник статей з питань європейської інтеграції та права. Випуск п’ятий  /  За ред. Д.В.Ягунова. – Одеса: Видавництво „Фенікс”, 2009 (укр., рос. та англ. мовами).
 
 
 
© Ягунов Д.В.
Переглядів: 6314 | Додав: dmytro-yagunov
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Грудень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Наше опитування
Які правоохоронні органи роблять найбільш вагомий внесок у справу боротьби зі злочинністю ?
Всього відповідей: 124

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляється системою uCoz