Справа стосується скарг заявника за статтями 3, 5 і 13 Конвенції на те, що його затримання було незаконним, що він зазнав неналежного поводження з боку працівників поліції, а також на те, що розслідування його скарг не було ефективним.

Затримання заявника та стверджуване неналежне поводження

2.  Згідно з версією заявника, 17 квітня 2020 року близько 17:00 на вулиці у м. Горі його зупинили двоє співробітників поліції та попросили пред'явити документ, що посвідчує особу. Він виконав вимогу, однак поліцейські не прийняли його документ та повідомили, що його оштрафують. Заявник запротестував і почав знімати на мобільний телефон своє посвідчення особи та двох поліцейських. Співробітники поліції стали агресивними та почали його ображати. Тим часом на місце події прибуло ще кілька співробітників поліції, і один з них спробував вихопити мобільний телефон, однак заявник не відпускав його. За словами заявника та двох свідків, один з працівників поліції вдарив заявника ногою, від чого його мобільний телефон впав на землю та розбився. Потім заявника силоміць посадили до поліцейського автомобіля та відвезли до Горійського відділку поліції. За словами заявника, в поліцейській машині під час поїздки до відділку його били по обличчю та нецензурно лаялися. Він також зазнав словесного та фізичного насильства з боку поліції після прибуття до відділку.

3.  Згідно зі свідченнями співробітників поліції, вони зупинили заявника для перевірки його особи. Він відмовився пред'явити документ, що посвідчує його особу, і став агресивно поводитися, ображаючи працівників поліції. Незважаючи на їхні неодноразові прохання, він не заспокоївся і врешті-решт був заарештований за допомогою кількох інших співробітників поліції за порушення громадського порядку і непокору наказам поліції. Щодо застосованої сили працівники поліції заявили, що заявник чинив опір при затриманні і сам, добровільно, впав на землю. Заявник продовжував агресивно поводитися у поліцейській машині, ображаючи поліцейських. Після прибуття до відділку поліції працівники поліції намагалися одягнути на нього кайданки, але він чинив ще більший опір, знову кидаючись на землю.

4.  У протоколі про адміністративне затримання зазначалося, що заявник відмовився пред'явити працівникам мполіції документ, що посвідчує його особу, та словесно ображав їх. Потім він чинив опір при затриманні, в результаті чого працівники поліції були змушені застосувати «пропорційну силу». У протоколі затримання також зазначалося, що візуальний огляд заявника виявив незначні подряпини та синці на його правому плечі та руці, правій стороні шиї та навколо лівої частини грудної клітки, а також червонуваті плями в ділянці правої щиколотки.

5.  З Горійського відділення поліції заявника перевели до ізолятора тимчасового тримання, де його оглянув черговий лікар, який зафіксував його скарги на біль у спині та прохання про знеболювальне. Згідно з протоколом цього огляду, заявник, який мав в анамнезі, серед іншого, грижу хребта, стверджував, що у відділенні поліції його вдарили ногою в спину. Лікар зазначив, що видимих тілесних ушкоджень як таких не було, але твердження заявника про те, що його били ногами, узгоджувалися з його сильним болем. Лікар поінформував Державну інспекцію про твердження заявника.

6.  На початку наступного дня заявника було переведено до місцевої лікарні у зв'язку з його скаргами на сильний біль у спині, де він знову поскаржився на побиття працівниками поліції. Після проходження медичного обстеження у зв'язку з болем у спині, включаючи рентген хребта, ніяких нових ушкоджень спини виявлено не було, і заявникові дали лише знеболюючі препарати.

7.  18 квітня 2020 року заявнику було пред'явлено обвинувачення у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 166 («Норушення громадського порядку») та статтею 173 («Непокора законній вимозі поліцейського») Кодексу про адміністративні правопорушення. У протоколі про адміністративне правопорушення зазначалося, що заявник відмовився виконати вимогу поліції пред'явити документ, що посвідчує його особу, ображав працівників поліції та чинив опір при затриманні. Заявник відмовився підписати цей протокол.

8.  26 червня 2020 року Горійський районний суд, розглянувши адміністративну справу, порушену проти заявника, у тому числі, серед іншого, заслухавши в суді свідчення заявника, двох співробітників поліції, які здійснювали його затримання, та двох свідків, вирішив закрити провадження у справі. Суддя районного суду дійшов висновку, що докази щодо обставин справи були суперечливими та недостатніми для встановлення вини заявника.

Розслідування тверджень заявника про неналежне поводження

9.  23 квітня 2020 року Державна інспекція відкрила кримінальне провадження за  § 2(b) статті 333 Кримінального кодексу (перевищення влади із застосуванням насильства). Орган допитав сімнадцять свідків, серед яких заявник, десять співробітників поліції, чотири очевидці та два лікарі. Служба також отримала копії протоколів про адміністративне затримання та про адміністративне правопорушення, копію протоколу візуального огляду заявника в ізоляторі тимчасового тримання та копії інших медичних документів. З матеріалів справи випливає, що Державна інспекція запитувала відеозаписи з камер внутрішнього та зовнішнього спостереження у Горійському відділенні поліції; однак відповідна служба МВС відхилила цей запит на підставі того, що запитувані відеозаписи «не можуть бути знайдені на жорсткому диску записуючого обладнання». Згодом вони пояснили, що відеозаписи не можуть бути отримані через технічну несправність системи запису.

10.  30 червня 2020 року прокурор, відповідальний за розслідування, відхилив клопотання заявника про надання йому статусу потерпілого з огляду на відсутність достатніх доказів. 21 липня 2020 року заявник звернувся до Державної інспекції з письмовою заявою, в якій повторив свої твердження про незаконне затримання та напад з боку співробітників поліції. Він надав органам влади копію матеріалів своєї адміністративної справи, включаючи відповідне рішення суду про закриття провадження за відсутністю доказів, а також знову звернувся з проханням надати йому статус потерпілого та попросив організувати процедуру впізнання з метою встановлення винних працівників поліції. Заявник поновив свої запити до Генерального прокурора 10 та 22 жовтня 2020 року.

11.   2 листопада 2002 року прокуратура відхилила клопотання заявника про надання статусу потерпілого, дійшовши висновку, що немає достатніх доказів того, що він зазнав будь-якої шкоди внаслідок незаконних дій поліції. Це було підтримано в апеляційному порядку Тбіліським міським судом рішенням від 7 грудня 2020 року. Суд зазначив наступне:

«Як зазначалося вище, у цій кримінальній справі наразі триває розслідування, і вже проведено численні слідчі та процесуальні заходи. Вся сукупність фактів та інформації, наявних на даному етапі розслідування, не є достатньою для того, щоб зробити висновок, що [заявник] зазнав шкоди внаслідок незаконних дій співробітників Міністерства внутрішніх справ».

12.  Згідно з матеріалами справи, розслідування все ще триває. Останні слідчі дії, включаючи допит додаткових свідків, були проведені в період з червня по вересень 2021 року (за винятком одного свідка, який був допитаний у лютому 2022 року). 23 лютого 2023 року заявнику було надано доступ до матеріалів справи.

13.  Заявник скаржився за статтями 3, 5 та 13 Конвенції на те, що його було незаконно заарештовано та піддано неналежному поводженню з боку поліції, а також на те, що органи влади не провели ефективного розслідування у зв'язку з цим.

ОЦІНКА СУДУ

14.  Уряд стверджував, що скарги заявника були передчасними, оскільки розслідування у цій справі все ще тривало. Крім того, він стверджував, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у формі дисциплінарної скарги або цивільного позову про відшкодування шкоди. Заявник відповів, що розслідування було неефективним. Він також стверджував, що на цьому тлі ефективність будь-якого іншого засобу правового захисту була підірвана. Беручи до уваги відповідну практику Суду та з огляду на обставини цієї справи, Суд відхилив обидві заяви про неприйнятність (see Mikeladze and Others v. Georgia, no. 54217/16, § 51, 16 November 2021; Machalikashvili and Others v. Georgia, no. 32245/19, § 69, 19 January 2023; and Georgian Muslim Relations and Others v. Georgia, no. 24225/19, § 67, 30 November 2023; see also Baranin and Vukčević v. Montenegro, nos. 24655/18 and 24656/18, § 146, 11 March 2021).  Суд також вважає, що скарги заявника не є явно необґрунтованими у розумінні § 3(a) статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

15.  Що стосується суті справи, заявник стверджував, що поліція застосувала до нього насильство, а розслідування його тверджень було неналежним. Уряд не погодився, стверджуючи, що заходи поліції були законними та пропорційними, а розслідування було швидким, адекватним та ефективним.

16.  Відповідні загальні принципи були узагальнені Судом у справі Bouyid v. Belgium ([GC], no. 23380/09, §§ 81-88, 100-01, and 114‑23; see also Mikiashvili v. Georgia, no. 18996/06, §§ 69‑72, 9 October 2012).

17.  У цій справі не заперечувалося, що до заявника було застосовано силу працівниками поліції під час його затримання. Однак факти є суперечливими щодо того, яка поведінка з його боку, якщо така була, виправдовувала таке застосування сили. Суд також зазначає, що заявник стверджував, що мали місце ще два епізоди насильства з боку працівників поліції – у поліцейській машині та після його прибуття до відділку поліції.

18.  Суд зазначає, що об'єктивних медичних доказів у матеріалах справи небагато (див., наприклад, протокол візуального огляду заявника, в якому йдеться просто про біль у спині), хоча різні незначні подряпини та синці на тілі заявника були зазначені у протоколі про адміністративний арешт. Беручи до уваги послідовне твердження заявника про те, що він зазнав словесного та фізичного насильства під час арешту, яке підтверджується свідченнями двох очевидців, а також з огляду на сильний біль у спині, від якого він страждав після переведення до ізолятора тимчасового тримання, і який зрештою вимагав його переведення до лікарні, Суд готовий визнати, що заявник мав обґрунтовану скаргу на те, що він зазнав неналежного поводження з боку працівників поліції у порушення статті 3 Конвенції, що вимагало проведення ефективного офіційного розслідування.

19.  Суд зазначає, що органи влади оперативно відкрили кримінальне провадження за фактом інциденту, і було проведено низку відповідних та своєчасних слідчих дій. Розслідування було доручено Державній інспекції, яка є незалежним органом по відношенню до поліції.

20.  Однак Суд не може не звернути увагу на те, що слідство не змогло пролити світло на важливі питання, що стосуються тверджень заявника. А саме, слідство не оцінило ступінь стверджуваного опору заявника під час затримання; зокрема, обставини затримання та боротьби за мобільний телефон, а також те, в який спосіб поведінка заявника була стверджувано агресивною або вимагала застосування сили. У відповідних процесуальних документах, у тому числі у показаннях працівників поліції, просто зазначається, що заявник «чинив опір» при затриманні. На жодному етапі не стверджувалося, що хтось із працівників поліції отримав тілесні ушкодження – фактор, який мав би мати значення для оцінки того, чи вдався заявник до насильства. У зв'язку з цим Суд зазначає, що Горійський районний суд припинив адміністративне провадження проти заявника за звинуваченням у непокорі.

21.  Інший недолік розслідування стосується способу проведення судово-медичної експертизи. Вона була призначена лише у червні 2020 року, тобто через два місяці після дати стверджуваного неналежного поводження, та обмежилася вивченням медичних документів у матеріалах справи на противагу належному своєчасному особистому медичному обстеженню заявника. Слід також зазначити, що під час судово-медичної експертизи не було надано протокол про адміністративне правопорушення, в якому були перелічені різні тілесні ушкодження заявника, отримані ним одразу після його затримання та доставлення до відділу поліції.

22.  Інший недолік розслідування пов'язаний з неможливістю зібрати важливі відеодокази ані з інтер'єру, ані ззовні відділення поліції. Суд вважає, що пояснення, надане відповідними органами влади у зв'язку з цим – запитувані кадри «не були знайдені на жорсткому диску записуючого обладнання» – є щонайменше незадовільним (see, in this connection, Mukhtarli v. Azerbaijan and Georgia, no. 39503/17, §§ 161-63, 5 September 2024).

23.  Нарешті, кримінальне розслідування триває вже понад чотири роки, з майже повним припиненням діяльності з вересня 2021 року. Уряд не надав жодних пояснень з цього приводу. Відзначаючи повторюваність проблеми тривалого кримінального розслідування, особливо у справах, що стосуються тверджень про неналежне поводження за участю представників правоохоронних органів (see, in this connection, Mukhtarli v. Azerbaijan and Georgia, no. 39503/17, §§ 161-63, 5 September 2024).

24.  Вищевикладені міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що кримінальне розслідування тверджень заявника про неналежне поводження не було ефективним, що є порушенням процесуальної частини статті 3 Конвенції.

25.  Що стосується матеріальної сторони справи, Суд вважає, що, з огляду на наявні в матеріалах справи матеріали, він не може дійти висновку «поза розумним сумнівом», що заявник зазнав поводження з боку працівників поліції, яке суперечить статті 3 Конвенції, як він стверджував. Таким чином, Суд доходить висновку, що не було порушення статті 3 Конвенції в частині її суті.

З ЦИХ ПРИЧИН СУД, ОДНОГОЛОСНО

Оголошує скарги за статтею 3 Конвенції прийнятними, а скаргу за статтею 5 Конвенції – неприйнятною.

Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції в її процесуальному аспекті.

Постановляє, що не було порушення статті 3 Конвенції у матеріальному аспекті.

...