Сьогодні «оцінка ризиків» та «управління ризиками» розглядаються як панацея для пенітенціарної системи та пробації. «Убезпечення» та «захист від ризиків» стали релігією сьогодення (суспільства безпеки, ага), і пенітенціарна система з пробацією поступово стали складовою частиною такої релігії.

З точки зору юриспруденції начебто все ок. Проте якщо вийти за рамки формального погляду на «ризики» та «оцінку ризиків».

Чи хтось задумувався, що буде після того, як буде – нехай на теоретичному рівні – винайдена найдосконаліша та найкраща за всі часи практично орієнтована система оцінки ризиків, коли штучний розум замість людей буде все «оцінювати» неперевершено та ретельно?

Невеликий екскурс до історії свідчить, що «оцінка ризиків» за допомогою відповідних «менеджерів» – це аж ніяк не новина, як це видають сучасні практики соціального контролю.

М. Фуко, критично зображуючи історію появи у системі соціального контролю так званої «виправної в’язниці» (початок ХІХ століття), блискуче описав, як на зміну кату прийшла ціла армія «спеціалістів» – наглядачів, докторів, в’язничних священиків, психологів, вихователів. До царини судочинства закрався цілий комплекс оціночних, діагностичних, прогностичних та нормативних суджень щодо злочинця.

Встановлення та утвердження винності, користуючись термінологією М. Фуко, перетворилося на «дивний науково-юридичний комплекс». Психологи, психіатри, адміністратори почали «дробити» «владу карати», де психіатр – це вже не спеціаліст з питань осудності, а «консультант з питань покарання». Організується цілий корпус індивідуалізованого знання, область значення кого – не стільки вчинений злочин, скільки потенційна небезпека, яка скрита в індивіді.

Отже, за два століття, в принципі, мало що помінялося, якщо не брати до уваги еволюцію поколінь інструментів оцінки ризиків. Хіба що «спеціалісти» від «моральної ортопедії», які, за визначенням М. Фуко, «кишіли навколо девіанта» у ХІХ столітті, у кінці ХХ століття були замінені, за визначенням С. Коена, на «планувальників, технократів, дослідників, вчених, аналітиків, теоретиків систем та комп’ютерних експертів».

Водночас, як зазначив С. Коен, «менеджери стали ключовим сектором адміністративного класу: вони командують батальйонами психіатрів, психологів, соціальних працівників, виправних офіцерів, дослідників та всіляких залежних груп, які виконують брудну роботу. Вони контролюють великі бюджети та дарують меценатство через гранти на фінансування проєктів, призначення комісій, досліджень та розслідувань».

P.S. Так от.. повертаючись до питання. Невже після винаходу найдосконалішої системи оцінки ризиків розширення соціального контролю припиниться? 

P.P.S. Ще раз пересвідчився про блискучість і книги, і кінострічки: «Я – директор в’язниці. Ви – ув’язнені. Тому вас надіслали до мене» (The Shawshank Redemption).

Paper can be downloaded here