Насильницькі зникнення, що широко і систематично здійснюються російською владою проти цивільного населення в контексті її повномасштабного вторгнення в Україну, є злочинами проти людяності, заявила Незалежна міжнародна комісія з розслідування щодо України у своєму останньому звіті.

Російська влада затримала велику кількість цивільних осіб у всіх областях, де вона взяла під свій контроль території України. Жертвами стали представники місцевої влади, державні службовці, журналісти та інші особи, яких вони вважали загрозою своїм військовим цілям в Україні. Багато військовополонених також стали жертвами насильницьких зникнень.

Російська влада часто переводила жертв до місць позбавлення волі на окупованих Росією територіях України або депортувала їх до Російської Федерації. Там вони також піддавали їх іншим серйозним порушенням і злочинам, у тому числі катуванням і сексуальному насильству. Багато людей вважаються зниклими безвісти протягом місяців або років. Деякі з них померли. Доля і місцезнаходження багатьох залишаються невідомими, залишаючи їхні сім'ї в болісній невизначеності.

У відповідь на запити родин зниклих безвісти російські органи влади різних рівнів надавали стандартні відписки, в яких систематично не повідомлялося про долю або місцезнаходження зниклих. Ненадання інформації про жертв їхнім сім'ям також свідчить про намір російської влади позбавити жертв захисту закону.

Зібрані докази дозволили Комісії дійти висновку, що насильницькі зникнення цивільних осіб здійснювалися в рамках скоординованої державної політики і є злочинами проти людяності.

Сім'ї жертв тривалий час страждали, не маючи інформації про своїх близьких, і брали на себе значні ризики, розшукуючи їх. Молода жінка, батько якої зник після затримання російською владою у березні 2022 року, заявила: «Чому вони ховають мого батька? Він цивільна особа з серйозними проблемами психічного здоров'я. Що вони хочуть від нього? Що вони від нього хочуть? [...] Жити в цьому кошмарі, не знаючи, чи він живий, чи з ним добре поводяться, чи він отримує медичну допомогу, - це нестерпно». В іншому випадку молодого чоловіка затримали і побили, коли він звернувся до органів влади, щоб дізнатися про свою зниклу подругу.

Комісія раніше дійшла висновку, що російська влада застосовувала катування як злочини проти людяності. Її нещодавні розслідування ще раз підтвердили, що коли співробітники Федеральної служби безпеки були присутні в місцях позбавлення волі, вони користувалися найвищою владою. Вони застосовували або наказували застосовувати катування на різних етапах утримання під вартою, зокрема, під час допитів, коли застосовувалося найжорстокіше поводження.

56-річний колишній ув'язнений розповів, що співробітники ФСБ наказали застосовувати до нього електричний струм і сказали: «Старий, не думай, що тебе пощадять через твій вік. Повертайся в камеру і добре обміркуй свої відповіді. А якщо твій мозок не спрацює, ми приведемо сюди твоїх онучок і виб'ємо з тебе правду на їхніх очах».

Комісія раніше вже описувала систематичне застосування сексуального насильства як форми катувань російською владою в місцях позбавлення волі, переважно проти чоловіків. Тепер вона задокументувала нові випадки зґвалтувань і сексуального насильства, що прирівнюються до катувань, щодо ув'язнених жінок. Російська влада піддає затриманих жінок сексуальному насильству, включаючи зґвалтування, та нелюдським умовам, що відображає гендерну природу та вплив поводження з жінками, які перебувають під вартою. Жінка, яка стала жертвою групового зґвалтування та інших актів насильства, заявила: «Дуже боляче переживати той день знову і знову, біль залишається назавжди. Люди кажуть, що час лікує... це не так. Я не можу нормально спати, у мене серйозні психічні та фізичні проблеми. Я постійно думаю, що я міг би зробити по-іншому, щоб уникнути всього цього».

Комісія розглянула зростаючу кількість інцидентів, в яких російські збройні сили вбивали або ранили українських солдатів, які потрапили в полон або намагалися здатися в полон. Це є воєнними злочинами. Слідчі змогли опитати солдатів, які дезертирували з російських збройних сил. Деякі з них розповіли Комісії, що отримали наказ не брати полонених, а вбивати їх. Це вказує на скоординовану політику. Наприклад, один колишній російський солдат заявив, що на нараді заступник командира бригади сказав усьому полку: «Полонені не потрібні, розстрілюйте їх на місці».

Після трьох років повномасштабного вторгнення багато жертв зазнали серйозних порушень і злочинів. Комісія вкотре наголошує на важливості судової та позасудової відповідальності у всіх її формах, які сприяють стійкості мирних процесів.