У травні 2021 року Penal Reform International і Thailand Institute of Justice видали цікаве та корисне видання, присвячене тенденціям пенітенціарної політики у 2021 році.

Видання є інформативним, наповненим фактами, статистикою та гострими висновками щодо стану справ у пенітенціарних системах національних держав, які зазнали суттєвих змін внаслідок пандемії коронавірусу. 

Особливий акцент – на пандемії коронавірусу та її впливах на пенітенціарні установи, ув’язнених, персонал та їх правах й гарантіях, хоча пандемія – це лише одна зі складових цього видання. В центрі уваги – саме криза сучасних пенітенціарних систем, яка піддана аналізу здебільшого крізь призму класичного пояснення кризи пенітенціарної системи, запропонованого Michael Cavadino та James Dignan в їх праці «The Penal System»:

• небезпечно велике в’язничне населення (від себе можна додати ще й завелику кількість осіб під контролем національної служби пробації);
• небезпечне переповнення пенітенціарних установ;
• незадовільні умови тримання ув’язнених та незадовільні умови роботи в’язничного персоналу;
• недобір в’язничного персоналу;
• розчарування в’язничного персоналу у своїй роботі.;
• низький рівень в’язничної безпеки;
• «токсичний» мікс ув’язнених та засуджених до тривалих строків покарання та/або до довічного ув’язнення, а також ув’язнених та засуджених, які мають психічні розлади;
• бунти, масові заворушення та інші форми безпорядків у пенітенціарних установах.

Перший та водночас важливий висновок цього спільного видання Penal Reform International і Thailand Institute of Justice: в’язничне населення за останні 20 років знизилося лише в Європі. Щодо решті континентів, то масове зростання кількості ув’язнених спростовує дієвість проєктів декарцерації та підтверджує далекоглядність Мішеля Фуко та Стенлі Коена щодо поширення соціального контролю та збільшення кількості механізмів контролю над ще більшими масами населення. Більше того, це видання ще більш актуалізує тезу, що наявність різних проєктів декарцерації навпаки стимулює зростання кількості осіб, які перебувають у сфері орбіти національних систем кримінальної юстиції з ще більшою кількістю категорій девіантів та квазідевіантів. 

Так, з 2010 року кількість ув’язнених у світі зросла на 8%.

Що привертає увагу більше всього, так це зростання кількості ув’язнених у країнах Океанії, Азії та Африки. Мусульманські країни тривалий час не сприймали ув’язнення як належний спосіб соціального контролю, проте й, нарешті, «поступилися» перед натиском глобалізаційних тенденцій.

Крім того, з 2000 року на 30% відсотків зросла кількість осіб, які перебувають у слідчих ізоляторах, а у 14 країнах більше 70% ув’язнених – це саме особи, які тримаються у слідчих ізоляторах, що вказує на природу та спрямованість національних системи кримінальної юстиції, яку чи навряд можна розглядати як класичну – так, як її задумував Чезаре Беккаріа.

Щодо інших ключових тенденцій та фактів, то видання Penal Reform International і Thailand Institute of Justice наголошує на наступному:

1. Задекларовані схеми звільнення ув’язнених через загрозу COVID-19 були неефективними для цілей протидії зростанню в’язничного населення. У 119 країнах в'язниці працюють понад межу своєї потужності, проте заходи щодо зменшення кількості ув'язнених були нерезультативними. Щонайменше 109 країн світу вжили заходів щодо «розвантаження» своїх пенітенціарних систем через загрозу COVID-19, проте у більшості випадків вони не були дієвими. 

2. Люди продовжують стикаються з підвищеним ризиком COVID-19 у в'язниці. За повідомленнями, майже 4 тис. ув’язнених  померли через COVID-19 у 47 країнах, а понад 532 тис. ув’язнених  дали позитивні результати на COVID-19 у 122 країнах, хоча справжня цифра є набагато вищою. Ув’язнені особливо вразливі через обмежений простір у камерах, відсутність засобів гігієни та погіршення стану здоров'я.

3. Надмірне використання попереднього ув'язнення триває, незважаючи на пандемію. 3 млн. людей перебувають в установах попереднього ув’язнення, що на 30 % більше, ніж у 2000 році. Хоча деякі особи, які перебувають під вартою, скористалися схемами звільнення, взяття під варту, пов'язане з COVID-19, призвело до збільшення використання попереднього ув’язнення. 

4. Пандемія COVID-19 посилила негативні тенденції у тюремній охороні здоров'я. Багато пенітенціарних систем не реалізували критичні заходи профілактики COVID-19. Низький рівень підготовки медичного персоналу та брак ресурсів на охорону здоров’я ще більше поглибився, що разом із режимними обмеженнями вплинуло на надання медичної допомоги у в’язницях - як для COVID-19, так і для інших захворювань.

5. Запобігання спалахам COVID-19 у багатьох пенітенціарних системах створило реальні загрози правам людини. Права багатьох ув’язнених було порушено внаслідок запровадження більш суворих обмежень. Режими одиночного ув'язнення або інші ізоляційні заходи, у тому числі ті, що пов’язані з карантином, мали місце упродовж кількох місяців. Рівень насильства та заворушень у пенітенціарних установах зріс. Люди були відрізані від зовнішнього світу, включаючи доступ до необхідних запасів.

6. Заходи COVID-19 у місцях позбавлення волі руйнівно вплинули на психічне здоров'я. Криза психічного здоров'я до пандемії у багатьох в'язницях у всьому світі досягла серйозних нових рівнів через обмеження COVID-19, а також через призупинення чи зниження обсягів психіатричної допомоги. Дані свідчать, що серед ув'язнених зросла кількість самоушкоджень та самогубств.

7. Ув’язнені широко протестували проти недоліків політики реагування на COVID-19. Надходять непоодинокі повідомлення про протести та акти насильства у в'язницях, пов'язані з офіційною політикою реагування на COVID-19, включаючи обмежувальні заходи, страх зараження та відсутність заходів та положень. Надмірне використання сили владою у відповідь на такі акції протесту призвело до смерті та поранення ув’язнених. 

8. Нові склади злочинів, запроваджені за порушення антикарантинних заходів, вплинули на найбільш маргіналізовані прошарки населення. Криміналізація дій щодо недотримання протипандемічних норм фактично криміналізувала бідність та вплинула на найбільш маргіналізованих осіб. Виконання антикарантинних обмежень було упередженим та дискримінаційним. У деяких країнах такі правопорушення передбачали попереднє ув'язнення або тюремні вироки.

9. Актуалізувалися основні проблеми збору даних та забезпечення прозорості у в’язницях. Давні недоліки у збиранні даних та прозорості у в’язницях були відзначені під час пандемії. Рівень COVID-19 серед персоналу та ув’язнених залишається невідомим у багатьох країнах, як і впровадження та вплив механізми вивільнення.

10. В ув’язненні опинилося набагато більше жінок, аніж до пандемії. 740 тис. жінок перебувають у в'язницях у всьому світі, що демонструє збільшення на 100 тис. більше за останні 10 років. Жінки зазнали більших труднощів у в'язниці під час пандемії. Стратегії реагування на COVID-19 залишили жінок позаду, в тому числі в схемах звільнення.

11. Діти залишились поза увагою політики протидії на COVID-19. Щороку у в'язниці перебуває щонайменше 410 тис. дітей. Незважаючи на ризики та наслідки протипандемічних обмежень щодо дітей, включаючи одиночне ув’язнення, діти не були включені до багатьох схем звільнення; де вони були, бракує даних про те, чи отримали вони користь, мало.

12. Персонал пенітенціарних установ суттєво постраждав під час пандемії. Персонал зазнав змін у своєму робочому навантаженні та умовах, будучи іноді зобов’язаним безперервно перебувати в установах упродовж тижнів та навіть місяців. Персонал стикається з підвищеним ризиком зараження вірусом, що становить до 88 % випадків COVID-19 у деяких пенітенціарних системах. Дефіцит персоналу та коефіцієнт кількості ув'язнених до одиниці персоналу під час пандемії значно погіршилися.

13. Кількість альтернатив позбавленню волі зросла, але з деякими проблемами. У відповідь на COVID-19 відбулося розширення та зростання альтернатив позбавленню волі, хоча вплив суттєво різнився. Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, стикалося з практичними проблемами через державні обмеження та надмірно обтяжені органи пробації.

14. Нові технології запропонували рятівний круг багатьом ув’язненим, але не всім. Комунікаційні технології були встановлені або розширені для полегшення контактів із сім'ями та надання послуг з телемедицини, реабілітації та інших життєво важливих послуг у багатьох місцях. Однак цифровий розрив означає, що ув’язнені без доступу до Інтернету, залишаються позаду, як порівняти з іншими ув’язненими. 

15. Расизм у системах кримінального судочинства був поставлений в центрі уваги. Рух «Black Lives Matter» призвів до негайних дій щодо вирішення проблеми системного расизму, хоча увага протестів та політиків здебільшого була зосереджена на реформі поліції та інших органів правопорядку, а не на пенітенціарних системах. Етнічні меншини продовжують бути надмірно представленими у багатьох тюремних групах.

16. Зростають терміни довічного позбавлення волі, що спричиняє порушення прав людини. Майже півмільйона людей відбувають офіційне покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а невідома кількість – неофіційне довічне ув’язнення. Зростання довічних вироків замінює смертні вироки, оскільки каральні підходи до злочину зберігаються.

17. Пунітивна політика щодо наркотиків стимулює зростання в’язничне населення. За різними оцінками, 2,5 млн. людей, які перебувають у в'язниці, засуджені за злочини, пов'язані з наркотиками, 22% з яких – за зберігання наркотиків для особистого користування. 

18. Загальне скасування смертної кари залишається пріоритетом, який потроху досягається, хоча і з деякими невдачами. Рух до загальної скасування смертної кари продовжує зростати, і в 2020 році в усьому світі було страчено рекордно низька кількість страт. Однак щонайменше 483 людини стратили в 18 країнах.

Видання Penal Reform International і Thailand Institute of Justice зазначає: досвід COVID-19 продемонстрував важливість координації дій між в'язницями та національними органами влади при вирішенні кризових явищ різного характеру. Глобальність  пандемії зосереджувала увагу на готовності до надзвичайних ситуацій у в'язницях як ніколи раніше. Було виявлено слабкі сторони, а відтак – важливі уроки продовжують засвоюватися. Оскільки насуваються інші кризи в галузі охорони здоров’я, навколишнього середовища та конфліктів, зараз важливий час, щоб підвести підсумки та спланувати, як системи кримінального судочинства можуть реагувати на майбутні надзвичайні ситуації.

COVID-19 змусив владу приділяти більше уваги тому, про що прихильники тюремної реформи вже багато років говорять: пенітенціарні системи краще виконують своїми повсякденні завдання і краще підготовлені до боротьби з різними видами загроз, коли вони менш скупчені, мають кращі ресурси та організовані у тіснішій координації з іншими відповідними національними відомствами.

Пандемція COVID-19 додатково вказала на вкрай важливий висновок для цілей пенітенціарної політики сучасних держав. Так, дослідження, проведене Американським союзом громадянських свобод (ACLU), не виявило взаємозв'язку між скороченням кількості в'язниць та тенденціями злочинності у 29 місцях у період з березня по травень 2020 року, а це означає, що звільнення людей із в'язниць до громади не призвело до збільшення рівня злочинності.