Звуження наукового пенітенціарного дискурсу в Україні до проблем сьогодення та нових викликів зрозуміле, але чи виправдане. Відсутність фахових досліджень у цій царині призводить до тиражування псевдоісторичних наративів (переважно з праць російських імперських тюрмознавців XIX ст.) про I (Нікейський) вселенський собор, Жана Мабільйона, квакерів й «американців, які винайшли пенітенціарні системи». Понад півтора століття тюремні реформи супроводжуються «історичними аналітичними записками», у яких для обґрунтування майбутніх змін конструюються потрібні легенди.