18 квітня 2025 року військовий суддя скасував зізнання, які обвинувачений у змові з метою організації терактів 11 вересня, зробив федеральним агентам у 2007 році в Гуантанамо, постановивши, що ці свідчення були результатом кампанії катувань та ізоляції, яку проводило ЦРУ.

Рішення полковника Метью Н. Макколла стало останньою невдачею прокурорів у їхньому довготривалому прагненні довести справу про смертну кару до суду, незважаючи на роки, які п'ятеро обвинувачених провели в секретних в'язницях ЦРУ.

47-річний Аммар аль-Балучі був настільки психологічно травмований знущаннями і погрозами під час перебування в закордонних в'язницях або «чорних точках» ЦРУ з 2003 по 2006 рік, що мимоволі обмовив себе в 2007 році, – написав суддя в 111-сторінковому рішенні.

Пана Балучі, який проходить у справі під ім'ям Алі Абдул Азіз Алі, звинувачують у тому, що він надсилав гроші та надавав іншу підтримку деяким викрадачам літаків, які здійснили теракт, що забрав життя майже 3 тис. людей 11 вересня 2001 року.

Він є племінником Халіда Шейха Мохаммеда, людини, яку звинувачують в організації нападу. Пан Мохаммед і двоє інших обвинувачених у цій справі уклали з прокурорами угоди про визнання вини, які зараз оскаржуються у федеральному суді. П'ятий обвинувачений був визнаний психічно недієздатним, і його адвокат пов'язує це з катуваннями з боку ЦРУ.

Свідчення, отримані з документів ЦРУ, показали, що Балучі регулярно тримали голим і били протягом перших днів перебування під вартою в агентстві в рамках програми «посиленого допиту», розробленої двома психологами, які працювали за контрактом з ЦРУ.

Слідчі по черзі били його головою об стіну. Його позбавляли сну упродовж 82 годин поспіль, закувавши в кайдани на щиколотках і зап'ястях таким чином, що він змушений був стояти, голий, з капюшоном на голові. Його змушували боятися, що його втоплять, імітуючи техніку катування водою, коли його клали на брезент і лили холодну воду на рушник, що прикривав його обличчя.

До моменту прибуття в Гуантанамо він пройшов 1100 раундів допитів в ув'язненні в ЦРУ.

«Як і планували психологи ЦРУ, пан Алі дізнався, що він безпорадний протистояти тортурам, і що співпраця означає зменшення жорстокості і збільшення винагороди», – написав полковник МакКолл.

«Мета програми полягала в тому, щоб за допомогою тортур та інших нелюдських і примусових методів змусити його бути поступливим під час будь-якого урядового допиту, – також написав суддя. «Програма спрацювала».

Рішення не було опубліковане в повному обсязі в очікуванні перевірки на предмет засекреченості інформації. Але адвокати, які мають доступ до документа, надали незасекречені уривки з нього.

Питання про те, чи можуть ці допити бути використані під час судового розгляду, було центральним у цій справі протягом семи років, займаючи тисячі сторінок досудових клопотань і десятки днів свідчень свідків.

Прокурори стверджували, що під час допитів у січні 2007 року, на четвертому місяці перебування в Гуантанамо, пан Балучі більше не боявся своїх викрадачів і охоче брав участь у триденних допитах. Суддя зазначив, що цей аргумент міг би бути більш вагомим, якби агенти зачитали йому з традиційного сценарію його право не свідчити проти себе. Але вони цього не зробили.

Спеціальний суд у Гуантанамо був покликаний впоратися з наслідками попередніх жорстоких допитів ЦРУ. Але полковник МакКолл, який незабаром має піти у відставку з ВПС, став другим військовим суддею, який визнав зізнання підсудного, якому загрожує смертна кара, недобровільними.

У 2023 році армійський суддя, полковник Ленні Дж. Акоста-молодший, відкинув зізнання підсудного із Саудівської Аравії, якого звинувачують у підриві есмінця ВМС США «Коул» – найдовшій справі Гуантанамо, що триває донині. Він постановив, що «будь-який опір, який обвинувачений міг чинити, коли його просили свідчити проти себе, був навмисно і буквально вибитий з нього роками раніше».

Згодом прокурори подали апеляцію на це рішення і програли. Обвинувачений у цій справі Абд аль-Рахім аль-Нашірі постане перед судом 6 жовтня, через 25 років після вибуху, влаштованого «Каїдою», в результаті якого загинули 17 моряків на борту судна біля берегів Адена, Ємен.

Source and text – The New York Times