Cвітові тенденції в’язничного населення останніх двадцяти років доводять те, що ув’язнення продовжує бути надзвичайно поширеним явищем на усіх континентах всупереч задекларованим аболіціоністським гаслам. Продовжуючи тезу Мішеля Фуко про «досконалі та суворі заклади», ми обґрунтовуємо, що у ХХІ столітті ув’язнення продовжує бути надзвичайно корисним для цілей соціального контролю за громадянами з боку держав та квазідержавних акторів. Відповідно, вказана «корисність» частково обумовлює багато у чому декларативність, а частково – неефективність аболіціоністських рухів у політичній дуелі з намаганнями забезпечити існування традиційного балансу між «свободою» та «безпекою», де політичні еліти послідовно намагаються надати пріоритет «безпеці». Те, що Європа нарешті досягла значного зниження в’язничного населення, не може не вітатися з багатьох причин і, на перший погляд, може свідчити про певну суперечність авторських висновків. Проте суперечність зникає після привернення уваги до декількох факторів. - Source