Європейські правила пробації : переклад, тлумачення та допоміжні матеріали - 20 Листопада 2013

Головна » » Європейські правила пробації : переклад, тлумачення та допоміжні матеріали

0:24 AM

Європейські правила пробації : переклад, тлумачення та допоміжні матеріали

Європейські правила пробації : переклад, тлумачення та допоміжні матеріали

Це видання становить собою перший в Україні переклад Європейських правил пробації – відносно нового міжнародного стандарту у сфері функціонування національних систем кримінальної юстиції та поводження із суб’єктами, які залучені до сфери кримінальної юстиції (злочинці, потерпілі, громада, органи влади).

Водночас це видання містить коментар до Європейських правил пробації та деякі допоміжні матеріли, які додатково пояснюють сутність поняття «пробація» та інших категорій, а також надають загальний опис трансформації концепції пробації від самого початку її зародження до глибоких змін цієї концепції у XXI столітті, пов’язаних із занепадом та частковим відновленням «реабілітаційного ідеалу».

Актуальність цього видання обумовлена об’єктивними чинниками та водночас пов’язана з численними проблемами як теоретичного, так і прикладного характеру.

Говорити про пробацію та про створення відповідної служби в Україні сьогодні стало надзвичайно модним. Круглі столи, науково-практичні конференції, наукові видання, законопроектна робота – усе це присвячено створенню в Україні цього кримінально-правового інституту та відповідної структури.

Дійсно, подальші перспективи реформування вітчизняної системи кримінальної юстиції без такого загальновизнаного елементу, як служба пробації, виявляються щонайменше дискусійними. Проте варто наголосити на такому.

З одного боку, не можна не визнати, що служба пробації як організаційна структура з відповідними функціями є невід’ємним елементом будь-якої сучасної національної системи кримінальної юстиції. Це – вимога часу. За останні 15 років практика пробаційної діяльності в європейських країнах зазнала значних змін, і країни, які не мали системи пробації, почали активно створювати відповідні служби (Румунія, Болгарія, Молдова, Словаччина, Чехія та ін.). Інші країни, історія пробації яких налічує багато десятиліть (якщо не сказати більшого), почали активно змінювати принципи діяльності своїх служб пробації (Англія та Уельс, Австрія, Північна Ірландія, Фінляндія, Нідерланди, Республіка Ірландія, Бельгія), що також багато в чому було пов’язано із кризою «реабілітаційного ідеалу».

Як слушно зазначають англійські вчені П. Рейнер та Г. Робінсон, «ми можемо спостерігати могутній рух у напрямі до інтернаціоналізації пробації через заснування служб пробації чи еквівалентних структур у країнах, де вони розглядаються як нова тенденція. Ця тенденція частково пояснюється розширенням Європейського Союзу. На додаток, Рада Європи здійснила велику роботу щодо висвітлення переваг менш пунітивних пенальних політик, які базуються на пріоритетності захисту прав людини» .

Проте, на нашу думку, є один принциповий момент. Говорячи про Україну, слід наголосити, що пробацію не варто розглядати як приклад «зарубіжного досвіду», який необхідно обов’язково запровадити до вітчизняної системи кримінальної юстиції лише тому, що більшість європейських (і не тільки) країн запровадили її.

Запровадженню пробації (і як кримінально-правового інституту, і як відповідної організаційної структури) повинно передувати надання точних і своєчасних відповідей на багато питань теоретичного та концептуального характеру, чого сучасна юридична наука вперто не хоче робити. Потребують чіткої, недвозначної та обґрунтованої відповіді питання: 1) яка саме служба пробації нам потрібна; 2) яка саме філософія повинна бути покладена в основу її діяльності; 3) які саме функції вона повинна виконувати.

Нам хотілося б нагадати, що свого часу один із найвідоміших британських кримінологів минулого століття Л. Радзинович визначив пробацію як «найбільш вагомий внесок Британії до пенологічної теорії та практики, що пустив корені у ХХ столітті».

Те саме можна сказати й про проблематику пробації в Україні. Якщо б особисто нас запитали, яка проблема є найбільш дискусійною в контексті реформування національної системи кримінальної юстиції в Україні, то ми б відповіли, що такою проблемою є пробація.

Крім того, можна згадати висловлення Д. Вітфілда, іншого відомого англійського вченого з великим досвідом практичної роботи у службі пробації: «Вихваляння системи пробації з ліричним ентузіазмом у жодному разі не було нашою метою. Ми мали намір скоріше дослідити її розсудливо та критично…» .

Ми, із свого боку, також не вихваляємо пробацію, а, навпаки, вказуємо на численні «гострі» моменти, які характеризують розвиток наукового обґрунтування майбутньої служби пробації в Україні.

Тому в цьому виданні ми робимо спробу максимально критично, а головне – реалістично оцінити пробацію та перспективи запровадження цієї концепції в Україні, оцінити без декларацій та «високих» висловів, аналізуючи головний європейський стандарт у цій сфері – Європейські правила пробації.

Обґрунтовуючи актуальність цього видання, присвяченого європейським стандартам та практикам поводження зі злочинцями в суспільстві, нам хотілося б зазначити, що сучасні національні пенальні моделі базуються на загальновизнаній ідеї, що виконання кримінальних покарань повинно неодмінно базуватися на чіткій та детальній регламентації діяльності посадових осіб відповідних органів.

Необхідність детальної регламентації в’язничного життя є зрозумілою. Будь-яка тотальна інституція за своєю природою є середовищем постійного конфлікту та створює об’єктивні передумови для порушення прав людини . Тому міжнародні стандарти прав саме ув’язнених відзначаються високим ступенем деталізації та охоплюють майже всі аспекти поводження з ними (режим, праця, освіта, навчання, охорона здоров’я, соціальна робота, релігія, громадський вплив тощо). І в країнах-членах Ради Європи вже достатньо давно діють Європейські в’язничні (пенітенціарні) правила, прийняті 1987 року (2006 р. була прийнята їх нова редакція) . Крім того, не можна не згадати інших численних стандартів ООН та Ради Європи, які так чи інакше стосуються регламентації в’язничного життя та закріплюють мінімальні стандарти поводження з особами, які позбавлені свободи.

Отже, до недавнього часу в разі з в’язничними правилами-стандартами було все більш або менш зрозумілим, чого не можна було сказати про стандарти пробації та поводження зі злочинцями в умовах вільного суспільства.

Безумовно, уже тривалий час діють документи ООН та Ради Європи, які стосуються саме альтернативних покарань.

До них можна віднести:

- Токійські правила ;

- Європейську конвенцію про здійснення нагляду за умовно засудженими та умовно звільненими правопорушниками ;

- Резолюцію (65)1 про відстрочку вироку, пробацію та інші міри покарання, альтернативи ув’язненню ;

- Резолюцію (76)10 про деякі міри покарання, альтернативні ув’язненню ;

- Рекомендацію R(92)16 «Європейські правила щодо громадських санкцій та заходів» ;

- інші документи.

Тривалий час потреба у спеціалізованому європейському регіональному стандарті щодо організації та принципів діяльності національних служб пробації та їхніх функцій начебто не відчувалася. Це, напевне, пов’язувалося з тим, що соціальна робота у «вільному суспільстві» була чимось набагато менш актуальним, аніж соціальна робота у «в’язниці». Крім того, встановлення якихось більш або менш жорстких стандартів щодо проведення достатньо гнучких форм соціальної роботи із правопорушниками у вільному суспільстві було надзвичайно важким завданням.

Важливо наголосити, що сучасні європейські стандарти функціонування служб пробації враховують не лише певні формальні аспекти (статус служб та їхнього персоналу, функції, права та обов’язки тощо). Стандарти пробації – і це є надзвичайно важливим – охоплюють глибинні концептуальні перетворення, що мали місце у сфері діяльності національних служб пробації країн Європи наприкінці XX – початку XXI століття.

Саме в цьому філософсько-концептуальному аспекті й полягає актуальність та цінність документів Ради Європи щодо пробації та альтернативного кримінально-правового впливу, прийнятих саме на початку нового тисячоліття, оскільки вони відобразили докорінну зміну поглядів на сутність та форми пробаційної роботи, функції служб пробації, а головне – ставлення до цілей кримінально-правового впливу взагалі.

Необхідно нагадати, що пробація завжди була організаційно-правовим утіленням ідей соціальної роботи зі злочинцями. Можна сказати більше: реабілітація злочинців була концептуальною основою пробаційної діяльності, її метою та змістовним наповненням.

Проте концепція пробації ніколи не стояла на місці. Саме це чомусь не помічає велика кількість українських учених, які досліджують питання пробації.

Концепція пробації та її практичне впровадження у другій половині XX – початку XXI століття характеризувалося бурхливим розвитком. Розвиток цей був неодмінно пов’язаний із кризою, занепадом та частковою реставрацією «реабілітаційного ідеалу»: від формули «ніщо не спрацьовує» до формули «дещо спрацьовує, інколи, щодо певних людей» . І ми б хотіли особливо й категорично зауважити на неприпустимості аналізу концепції пробації у відриві від трансформації поглядів на проблему сутності реабілітації та форм реабілітаційного впливу на злочинців.

Так сталося, що сьогодні пробація залишилася без природної для неї основи – соціальної роботи, яка базувалася на довірі між офіцером пробації та злочинцем, який, у свою чергу, для офіцера пробації був клієнтом.

Модель офіцера пробації трансформувалася із «соціального працівника» на «бюрократа».

Вплив на людей було замінено впливом на систему.

Звучить цинічно? Можливо…

Проте в процесі створення служби пробації в Україні варто відштовхуватися від того, що становлення та реформування національних систем пробації в західних країнах має місце впродовж багатьох десятиліть. Це стосується й філософсько-правового обґрунтування концепції пробації, і цілей служби пробації, і функцій відповідних організаційних структур. Ми вважаємо за необхідне зробити особливий наголос: сучасні трансформації концепції пробації – від «соціальної роботи» до «менеджменту ризиків» – знайшли своє відображення в Європейських правилах пробації, що й обумовлює актуальність цього видання.

Щодо вітчизняної моделі пробації ми б хотіли висловити певні побоювання. Вони полягають у тому, що перспективи створення української служби пробації є неясними, незважаючи на величезну роботу, яка вже була зроблена на шляху створення зазначеної служби.

Що ж стоїть на заваді створення в Україні служби пробації?

По-перше, зайва міфологізація пробації.

Цей фактор справляє надзвичайно негативний вплив на майбутнє української моделі відповідної служби. «Пережовування» тези, що «пробація краща за в’язницю», що вона «дешевша за в’язницю», що пробація «приводить до зниження в’язничного населення» та «зменшує навантаження на державний бюджет» навряд чи надасть нового імпульсу розвитку наукової думки щодо національної моделі пробації. Уже давно настав час забути ці аксіоми та рухатися далі в напрямку реальних досліджень переваг тих чи інших форм реалізації методу пробації.

По-друге, це – міфологізація цілей покарання.

Ідея про те, що реабілітація злочинців за допомогою покарання – це міф (принаймні на тому рівні, на якому ведуться наукові дискусії в Україні), у західних країнах вже давно сприймається як доведений факт. «Жонглювання» реабілітацією (що нерідко трапляється у вітчизняній науці) насправді призводить до свого роду наукового лицемірства при конструюванні кримінально-правових норм, а головне – при їх практичній реалізації. І це не може не стосуватися пробації як методу роботи зі злочинцями як в умовах вільного суспільства, так і в умовах закритих інституцій.

По-третє, це – формалізація інституту пробації та аналіз його виключно у світлі вітчизняної концепції кримінальної відповідальності.

Можна впевнено сказати, що Україні не варто:

1) ігнорувати світовий досвід концептуального обґрунтування пробаційної діяльності;

2) одразу ж «хапатися» за формальні аспекти пробаційної діяльності з метою створення національної моделі пробації;

3) розглядати застарілі радянські механізми виконання альтернативних кримінально-правових заходів як аналог механізмів роботи із засудженими в процесі виконання альтернативних покарань.

Як зазначають деякі сучасні вітчизняні автори, «створення системи пробації в Україні є безсумнівним, але це не повинно руйнувати накопичений досвід українського кримінального законодавства, зокрема застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням» . Іншими словами, здається, що не український досвід повинен враховувати 200-річний досвід пробації, а, навпаки, 200-річний досвід пробації повинен брати до уваги український досвід.

Такі думки можна знайти в сучасній літературі, проте, на наше переконання, доки ми не відійдемо від традиційних, але вже вочевидь застарілих поглядів на сутність альтернативних кримінально-правових заходів та їх філософсько-правове виправдання, теоретичні дискусії будуть розбиватися о невідповідність методів роботи зі злочинцями (а також цілей такої роботи) реаліям пробаційної роботи в умовах глобалізованого паноптичного суспільства XXI століття.

Європейські правила пробації базуються на певній філософії, яка проходить червоною стрічкою крізь весь текст цього документа. І приведення національного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства у відповідність до положень Європейських правил пробації означатиме не лише формальне «вичісування» категоріального апарату, а, в першу чергу, перенесення філософського духу, яким наповнені ці Правила.

Крім того, наперед забігаючи, можна одразу ж «застерегти» читача, який звик до традиційної радянської юридичної термінології. Річ у тім, що багато понять, які використовуються в Європейських правилах пробації, мають дещо інше значення, ніж те, до якого він звик. Це стосується, наприклад, таких понять, як «нагляд», «контроль», «соціальна адаптація», «постпенітенціарний нагляд» тощо.

Головне, що можна сказати в контексті перспектив створення служби пробації в Україні, це те, що вже давно настав час переносити дискусію з площини діяльності пробації лише як органу влади з відповідними повноваженнями до сфери філософії альтернативних покарань (та кримінальних покарань взагалі) з метою переосмислення цілей кримінально-правового впливу в сучасному суспільстві.

Тому ми маємо надію, що Європейські правила пробації, які побудовані на досвіді багатьох європейських країн, набутому впродовж двох століть, дозволять створити оптимальну для нашого суспільства модель служби пробації. Причому йдеться не про формальне досягнення певних «європейських стандартів», а про реальні «приземлені» форми роботи зі злочинцями, потерпілими та інших учасниками кримінального процесу, апробовані в сусідніх європейських країнах упродовж тривалого часу. І головне, варто наголосити, що цей прагматизм буде соціально орієнтованим та пов’язаним з реальним захистом прав людини.

Структура видання

Багато в чому основою для цього видання послужив наш конспект лекцій «Служба пробації: концепція, принципи діяльності, організаційна структура» та його перевидання .

Це видання подано такими частинами, які у своїй сукупності допоможуть розкрити сутність, спрямування та основні положення Європейських правил пробації з урахуванням трансформації концепції пробації та особливостей вітчизняного законодавства:

історія концепції пробації;
огляд концептуального нормативно-правового підґрунтя для запровадження інституту пробації та відповідної служби в Україні;
історія розробки законодавчих актів щодо пробації в Україні;
сутність поняття «пробація»;
термінологія Європейських правил пробації;
термінологія Рішення Ради Європейського Союзу 2008/947/JHA від 27 листопада 2008 року щодо взаємного визнання судових вироків та рішень про пробацію з метою нагляду за виконанням заходів пробації та альтернативних покарань;
Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи Rec(2010)1 стосовно Правил Ради Європи щодо пробації (преамбула);
безпосередньо текст Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи Rec(2010)1 стосовно Правил Ради Європи щодо пробації з постатейними коментарями;
додатки.

Як ми зауважили вище, окремою частиною в цьому виданні подано перелік понять, які використовуються в Правилах. Річ у тім, що цей глосарій є частиною Правил, яка розміщена наприкінці Правил.

Проте, виходячи з цілей та спрямованості цього видання, ми вирішили подати читачеві саме перелік понять та деякі коментарі до них, щоб спростити сприйняття тексту самих Правил.

Крім того, ми вирішили надати в окремій частині декілька понять, які безпосередньо стосуються пробації, проте містяться в зовсім іншому документі зовсім іншої міжнародної організації. Йдеться про Рішення Ради Європейського Союзу 2008/947/JHA від 27 листопада 2008 року щодо взаємного визнання судових вироків та рішень про пробацію з метою нагляду за виконанням заходів пробації та альтернативних покарань. Підкреслюючи, що це рішення не має прямого відношення до Європейських правил пробації, але визнаючи, що його термінологія вкрай важлива для розуміння термінології цих Правил, ми вирішили подати переклад окремих категорій, що містяться в зазначеному вище Рамковому рішенні Ради Європейського Союзу .

Цей коментар, власне, не обмежується лише текстом Європейських правил пробації та постатейними поясненнями до кожної статті цих Правил.

У цьому виданні ми ставили за мету подати не лише переклад Правил, але й певні інформаційні довідникові матеріали, щоб учені й практики, аналізуючи Європейські правила пробації та перспективи їх впровадження в Україні, брали до уваги реальні соціально-економічні умови, в яких функціонують пенальні системи європейських країн.

Крім того, у цьому виданні подано зразки досудових доповідей служб пробації деяких зарубіжних країн, щоб українські вчені та практики змогли виробити найбільш оптимальну для української системи кримінальної юстиції структуру доповіді та порядок її складання й подання. Варто відзначити, що досудові доповіді, які подаються в деяких країнах (наприклад, у США), характеризуються певними особливостями, які є очевидними для європейців та, як наслідок, будуть дещо «незручними».

Коментарі до окремих статей Європейських правил пробації частково базуються на коментарях, які надали фахівці Ради Європи щодо застосування Європейських правил пробації .

Слова подяки

Думка про це видання в нас виникла під час роботи в рамках проекту Ради Європи «Підтримка в’язничної реформи в Україні».

Тому ми з великим задоволенням хотіли б подякувати всім колегам та друзям, які брали участь у цьому проекті, передусім менеджеру проекту Ільдіко Салач, координатору проекту Володимиру Головатенку, асистенту проекту Ірині Сваволі, консультантам Ради Європи Мартіну Седдону, Луїзі Гандіні, Лео Тіггесу, Іоану Дурнеску, Рендалу Берроузу та іншим колегам, а головне – працівникам кримінально-виконавчої інспекції Державної пенітенціарної служби України, які брали участь у заходах проекту, обговорювали важливі проблеми створення в Україні служби пробації та вказували на гострі проблеми сучасної кримінально-виконавчої діяльності в Україні.

Крім того, хотілося б висловити слова щирої та глибокої подяки Л. С. Черкасовій за допомогу в підготовці цього видання до друку.

Думки, висловлені в даній публікації, належать авторам і не тягнуть за собою відповідальності Уряду Швеції та Ради Європи. Вони не мають сприйматися як такі, що офіційно тлумачать згадані тут юридичні інструменти з обов’язковим дотриманням цього тлумачення Державами-членами, органами, заснованими Статутом Ради Європи, або ж будь-яким органом, створеним на виконання Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Переглядів: 63678 | Додав: dmytro-yagunov | Теги: пробація, права людини, пенітенціарна система, кримінально-виконавча система, пенітенціарна установа, виконання покарань, пенітенціарна реформа

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

« Листопад 2013 »
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
				1	2	3
4	5	6	7	8	9	10
11	12	13	14	15	16	17
18	19	20	21	22	23	24
25	26	27	28	29	30