Справа стосується статті 3 Конвенції та стверджуваного жорстокого поводження із заявником, яке, як стверджується, мало систематичний характер, у Тбіліській в'язниці № 8 (далі - «Глданська в'язниця»), а також непроведення компетентними національними органами ефективного розслідування його тверджень.

2.  Заявник, пан Акакій Очигава, є громадянином Грузії, який народився в 1966 році і проживає в Тбілісі.

ПЕРЕДІСТОРІЯ

5.  2 червня 2011 року заявника було заарештовано за підозрою у вчиненні розбійного нападу, за який його згодом було засуджено.

6.  3 червня 2011 року в рамках процедури поміщення до Глданської в'язниці лікар оглянув заявника та зазначив у його медичній картці, що на момент поміщення він не мав тілесних ушкоджень та перебував у доброму стані здоров'я, не страждав на жодні захворювання.

7.  У вересні 2012 року у грузинських ЗМІ були поширені кадри неодноразових актів жорстокого поводження з ув'язненими у різних в’язницях, у тому числі, зокрема, у Глданській в'язниці («тюремний скандал»).

8. 5 листопада 2012 року Офіс народного захисника Грузії, зустрівшись із заявником у в'язниці, подав кримінальну скаргу до Генеральної прокуратури від його імені та просив розпочати розслідування актів жорстокого поводження, яких заявник, за його твердженнями, зазнав у Глданській в'язниці.

До листа про направлення справи до прокуратури додавалася письмова заява заявника від 29 жовтня 2012 року, в якій описувалися стверджувані діяння та перераховувалися імена одинадцяти осіб, які, як стверджувалося, їх вчинили. 5 грудня 2012 року заявник надіслав ідентично сформульовану заяву зі скаргою Президенту Грузії, а згодом лист був переданий Головному прокурору Грузії.

9.  17 січня 2014 року заявника було звільнено з в'язниці.

ЗАЯВИ ПРО ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ У В'ЯЗНИЦІ

10.  Відповідно до його скарг від 29 жовтня та 5 грудня 2012 року, у період з червня 2011 року по серпень 2012 року заявник неодноразово зазнавав жорстокого поводження у Глданській в'язниці з боку 11-ти співробітників в'язниці, яких можна ідентифікувати, деякі з яких займали керівні посади. Заявник детально описав наступні ситуації.

11.  Працівники в'язниці свавільно встановлювали різні надмірні обмеження та шукали будь-який можливий привід для побиття ув'язнених, щоб утвердити свою владу та вселити страх в ув'язнених.

Наприклад, ув'язненим не дозволялося розмовляти між собою на нормальній гучності, вони могли говорити лише пошепки; вдень їм заборонялося лягати на ліжка, вони могли лише сидіти на них. На додаток до фізичного насильства, тюремний персонал також піддавав ув'язнених постійним словесним образам і свавільно не допускав їх до тюремної крамниці, де вони зазвичай купували певні предмети першої необхідності. Вони також систематично відмовляли їм у праві на побачення з родичами.

12.  Побиття новоприбулих ув'язнених було рутинною практикою у Глданській в'язниці – так звана «процедура карантину» – і заявник не був винятком. Так, у день прибуття до Глданської в'язниці він був настільки жорстоко побитий кількома співробітниками в'язниці та високопоставленим співробітником в'язниці, О.П., що, окрім численних синців, у нього було вибито кілька передніх зубів.

13. Іншою формою жорстокого поводження, про яку заявник стверджував у своїх скаргах від 29 жовтня та 5 грудня 2012 року, було регулярне та свавільне поміщення його на кілька днів до «карцеру» або до невеликої камери для затриманих («фукс») у відповідь на висловлення навіть незначних протестів проти зловживань з боку тюремного персоналу.

«Карцер» – це камера розміром 10 кв.м., в якій не було жодних меблів, окрім розкладного металевого ліжка. Упродовж дня заявникові доводилося сидіти на цементній підлозі, оскільки ліжко було складеним і прикріпленим до стіни на замок. Працівники в'язниці відмикали ліжко і дозволяли заявнику користуватися ним лише з 22:00 до 8:00.

Що стосується «фуксу», то це була ще менша камера розміром 4 кв.м., в якій не було жодних меблів. Заявник повинен був сидіти і спати на кахельній підлозі.

Іноді його поміщали до «фуксу» разом з кількома іншими ув'язненими, і їм усім доводилося весь час стояти, оскільки на підлозі було недостатньо місця, щоб сидіти.

В інших випадках тюремники відмовляли йому в їжі або в користуванні туалетом, оскільки туалет знаходився за межами камери.

Під час тримання заявника  у «фуксі» було також кілька випадків, коли тюремники одягали йому на голову спеціальний шолом, який засовував йому в рот кульку і таким чином заважав йому говорити, продовжуючи при цьому словесно ображати його упродовж декількох годин поспіль.

14.  Окрім того, що заявник зазнавав «рутинного» насильства та словесних образ, як і будь-який інший ув'язнений у Глданській в'язниці, він, очевидно, був виділений та спеціально обраний мішенню, оскільки не підкорявся свавільним обмеженням, встановленим персоналом в'язниці, та завжди намагався висловити свої заперечення проти їхньої неправомірної поведінки. Через безперервний характер жорстокого поводження з ним у Глданській в'язниці (наприклад, побиття щонайменше кілька разів на тиждень) заявник не зміг вказати точні дати кожного такого випадку у своїх скаргах від 29 жовтня та 5 грудня 2012 року, за винятком двох серйозних випадків жорстокого поводження у листопаді 2011 року («інциденти у листопаді 2011 року»).

15.  Що стосується двох інцидентів у листопаді 2011 року, то після спроби надіслати скаргу на жорстоке поводження у в'язниці Президенту Грузії у жовтні 2011 року, заявник зазнав особливо жорстокого побиття від співробітників в'язниці на самому початку листопада 2011 року, внаслідок чого його хребет був настільки сильно пошкоджений, що він втратив здатність ходити.

З огляду на серйозність інциденту, заявника помістили до медичного відділення в'язниці, а начальник в'язниці був зобов'язаний повідомити про тілесні ушкодження заявника своєму керівництву. Як наслідок, 5 листопада 2011 року Слідчим управлінням Міністерства з питань виконання покарань було розпочато службове розслідування.

Однак слідчий Департаменту, який прийшов до Глданської в'язниці 15 листопада 2011 року, щоб отримати свідчення від заявника, як стверджується, порадив йому сказати, що він впав з ліжка. Оскільки заявник спочатку відмовився підписати таку заяву, слідчий викликав до кімнати для допитів співробітників в'язниці. Співробітники відвели заявника до іншої кімнати та зламали йому більшість пальців, вдаривши бейсбольною битою по обох руках.

Після цього заявник підкорився вимогам слідчого та підписав заяву від 15 листопада 2011 року, в якій підтвердив, що його травма хребта була спричинена падінням з ліжка та що він не мав жодних скарг на персонал колонії. Після цієї бесіди заявника повернули безпосередньо до камери, не надавши йому жодної медичної допомоги у зв'язку зі зламаними пальцями, і лише співкамерники допомогли йому перев'язати руки.

16.  5 грудня 2011 року Департамент виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку із заявою заявника від 15 листопада 2011 року.

17.  Заявник також описав два епізоди жорстокого поводження, які мали місце в душовій кімнаті Глданської в'язниці, але без надання інформації про те, коли саме ці інциденти сталися. В одному з таких випадків співробітники в'язниці роздягнули його догола в душовій кімнаті, облили холодною водою і жорстоко побили кийками. Після ще одного випадку жорстокого поводження в душовій кімнаті, який закінчився тим, що заявник втратив свідомість внаслідок жорстокого побиття, заявник прийшов до тями і виявив себе прикутим наручниками до труби в тюремному морзі серед мертвих тіл.

МЕДИЧНА КАРТКА ЗАЯВНИКА

18.  Згідно з медичною картою, наявною в розпорядженні Суду, у січні 2012 року адміністрація установи виконання покарань призначила заявнику інвалідний візок.

19. 1 листопада 2012 року заявника було переведено з Глданської в'язниці до тюремної лікарні. Після первинного медичного огляду в лікарні його перевели до цивільних лікарень для проведення додаткових медичних обстежень. За результатами всіх цих обстежень у заявника була діагностовано серйозну травму хребту, яка заважала йому ходити, і йому було призначено негайну операцію. Незабаром після цього в цивільній лікарні йому була проведена операція на хребті, в результаті якої його стан покращився і він зміг ходити за допомогою милиць.

20.  Додаткові медичні обстеження, проведені у листопаді 2012 року, додатково підтвердили, що заявник був інфікований вірусним гепатитом С (HCV) та мав цироз печінки, а також те, що більшість його пальців були деформовані внаслідок численних переломів, які залишилися без лікування.

21.  У період з 25 березня по 25 вересня 2013 року заявник знову перебував у тюремній лікарні, де проходив лікування від гепатиту С, цирозу печінки та емоційно нестабільного розладу особистості.

22.  28 березня 2014 року заявнику було встановлено постійну інвалідність.

23.  Після звільнення з місць позбавлення волі заявник продовжував отримувати медичне лікування у зв'язку з різними захворюваннями. У 2014 році він переніс ще одну операцію на хребті.

КРИМІНАЛЬНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗА ЗАЯВАМИ ПРО ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ

Ситуація до повідомлення про порушення справи 28 вересня 2015 року

24. 13 листопада 2012 року Генеральна прокуратура відкрила кримінальне провадження за твердженнями заявника про жорстоке поводження на підставі його скарг від 29 жовтня та 5 грудня 2012 року.

25. Під час бесід з прокурором, призначеним у його справі, які відбулися 23 січня, 1 лютого та 22 серпня 2013 року, заявник усно повторив усі заяви, які він раніше подав у письмовій формі, а також повторив повні імена одинадцяти працівників установи, у тому числі старшого начальницького складу, які, як стверджувалося, брали участь у жорстокому поводженні з ним. Він також повідомив прокурору, що після тюремного скандалу та зміни влади у жовтні 2012 року він відчував себе у достатній безпеці, щоб поскаржитися на жорстоке поводження з ним у Глданській в'язниці.

26. У квітні, червні, липні, жовтні та листопаді 2013 року, а також у лютому, серпні,  Омбудсмен, який діяв від імені заявника, неодноразово зверталися до прокурора, який вів його справу, із запитами про хід розслідування та просили надати заявнику статус потерпілого. Такий статус дозволив би заявнику брати участь у розслідуванні та отримувати інформацію про хід розслідування. У цих запитах до відома прокурора також постійно доводилися імена передбачуваних злочинців.

Численні інші аналогічно сформульовані ієрархічні скарги також були адресовані Головному прокурору Грузії упродовж 2013 і 2014 років, в яких адвокати заявника також скаржилися на упродовж нижчестоящого прокурора і ненадання заявнику статусу жертви.

Ці неодноразові запити або залишалися без відповіді, або органи прокуратури повідомляли заявнику у відповідь про необхідність дочекатися завершення низки слідчих дій.

27. У жовтні 2014 року прокурор призначив проведення судово-медичної експертизи стану здоров'я заявника, але запитуваний звіт так і не був підготовлений.

28.  У листопаді 2014 року четверо колишніх ув'язнених Глданської в'язниці, які сиділи в одній камері із заявником у різний час упродовж відповідного періоду його тримання там під вартою, були допитані як свідки. Ці свідки підтвердили більшість тверджень заявника про жорстоке поводження, у тому числі ті, що стосувалися систематичного жорстокого поводження з ув'язненими у Глданській в'язниці, його твердження про те, що він був особливою мішенню для жорстокого поводження з боку працівників в'язниці, та його розповідь про обставини інцидентів у листопаді та грудні 2011 року.

29.  У своєму останньому листі від 30 грудня 2014 року, адресованому заявнику до подання цієї заяви до Суду, прокурор повідомив заявника про те, що розслідування все ще триває. Прокурор також повідомив, що оскільки заявник не має статусу потерпілого, він не має права отримувати інформацію про розслідування.

Обставини, виявлені після повідомлення про відкриття провадження у справі

30.  29 квітня та 31 серпня 2015 року заявник знову запитував про хід розслідування. Прокурор, який веде його справу, відповів 22 травня та 12 жовтня 2015 року, повторивши ті самі твердження, що й у своєму листі від 30 грудня 2014 року.

31. 23 серпня 2016 року Генеральна прокуратура приєднала кримінальну справу заявника до нещодавно відкритого широкомасштабного кримінального провадження за фактом систематичного жорстокого поводження з ув'язненими у всіх в'язницях, яке, як стверджується, мало місце в країні у період з 2010 по 2012 рік («справа про жорстоке поводження в загальних установах виконання покарань»).

32. 24 квітня 2017 року твердження про жорстоке поводження з ув'язненими у Глданській в'язниці у період з 2010 по 2012 рік, які включали справу заявника, були відокремлені від справи про масштабне жорстоке поводження для формування ще одного нового кримінального розслідування («справа про жорстоке поводження у Глданській в'язниці»).

33. 2 травня 2017 року Генеральна прокуратура нарешті надала заявнику статус потерпілого в рамках справи про жорстоке поводження у Глданській в'язниці.

34.  6 лютого 2018 року Тбіліський міський суд визнав винними сімох співробітників Глданської в'язниці у систематичному жорстокому поводженні з ув'язненими, у тому числі із заявником, у період з 2010 по 2012 рік. Сім засуджених співробітників входили до групи з одинадцяти співробітників в'язниці, які були названі заявником на ранніх стадіях кримінального провадження.

Суд в цілому встановив, що семеро співробітників в'язниці, про яких йде мова, на чолі зі старшим співробітником в'язниці О.П., використовуючи свої службові повноваження, вдавалися до систематичних знущань над ув'язненими в Глданській в'язниці в період з 2010 по 2012 рік з метою вселити страх в ув'язнених і домогтися їх повної покірності. Так, семеро зловмисників регулярно, майже щодня, піддавали ув'язнених жорстоким побоям і навмисно позбавляли їх основних прав як додаткової форми покарання (таких як право на щоденні прогулянки на свіжому повітрі, доступ до предметів гігієни, відвідування лікарів або членів сім'ї і т.д.).

35. Що стосується жорстокого поводження, яке стосувалося особисто заявника, Тбіліський міський суд встановив, що таких інцидентів було п'ять.

Тбіліський міський суд встановив, що заявник зазнав жорстокого поводження після прибуття до Глданської в'язниці у червні 2011 року, під час так званої «процедури карантину», коли семеро правопорушників на чолі з О.П. били його гумовими кийками та ногами, що, серед іншого, призвело до того, що у нього було зламано кілька передніх зубів та ребер.

Потім, у середині листопада 2011 року, О.П. та ще один злочинець вдарили заявника бейсбольною битою по руках, зламавши пальці на обох руках.

На початку грудня 2011 року семеро правопорушників знову жорстоко побили заявника та кількох інших ув'язнених у відповідь на їхню відмову підписати документ про те, що вони відмовляються від свого права на прогулянки на свіжому повітрі.

У серпні 2011 року троє з семи нападників побили заявника у відповідь на словесну перепалку, яку він мав з іншим працівником колонії. Нарешті, було встановлено, що у вересні 2011 року через те, що заявник голосно розмовляв у своїй камері, двоє з семи осіб покарали його, відвівши до душової кімнати, роздягнули догола і побили кийками та ногами.

36. Вирок від 6 лютого 2018 року набрав законної сили 12 листопада 2019 року після того, як Верховний Суд визнав неприйнятними апеляційні скарги з питань права, подані засудженими працівниками пенітенціарної служби. Призначені покарання у вигляді позбавлення волі становили від 3 до 9 років позбавлення волі залежно від ступеня та інтенсивності участі кожного із засуджених у систематичному жорстокому поводженні з ув'язненими у Глданській в'язниці; О.П. отримав найсуворіший вирок.

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗОВ ПРОТИ МІНІСТЕРСТВА В'ЯЗНИЦЬ

37. Окрім кримінального засобу правового захисту, 18 листопада 2015 року заявник також подав позов до Міністерства в'язниць, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди за шкоду, заподіяну його психічному та фізичному здоров'ю діями тюремних працівників Глданської в'язниці.

38. 28 травня 2015 року Тбіліський міський суд відхилив позов заявника як необґрунтований. Суд постановив, що, хоча його медична картка доводить, що його здоров'я погіршилося у в'язниці, заявник не довів, що це погіршення було результатом будь-якої незаконної поведінки представників адміністрації в'язниці.

39. Заявник подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що цивільний суд повинен був встановити необхідний причинно-наслідковий зв'язок між погіршенням стану його здоров'я та триманням під вартою, посилаючись на той факт, що він був прийнятий до Глданської в'язниці у доброму стані здоров'я, а його різні проблеми зі здоров'ям – вибиті зуби, переломи пальців, травма хребта, вірусний гепатит С, отриманий у в'язниці, тощо – вперше проявилися під час тримання його під вартою. Проте, його апеляція була відхилена Тбіліським апеляційним судом та Верховним судом 1 вересня 2016 року та 28 лютого 2017 року відповідно.

ОЦІНКА СУДУ

Загальні принципи

56. Відповідні загальні принципи були узагальнені Судом у справі Bouyid v. Belgium ([GC], no. 23380/09, §§ 81-88 and 114‑123).

Застосування вищезазначених принципів до обставин цієї справи

57. Суд вважає за доцільне розпочати розгляд справи по суті зі скарги заявника відповідно до процесуальної частини статті 3 Конвенції.

58. Суд зазначає, що хоча заявник офіційно озвучив свою скаргу на жорстоке поводження ще у жовтні 2012 року, компетентним національним органам знадобилося більше п'яти років, щоб встановити винних осіб та винести обвинувальні вироки щодо деяких з них.

У період між 2012 та 2016 роками були періоди незрозумілої бездіяльності з боку слідчих органів, коли вони не провели найелементарніших слідчих дій, про які неодноразово просив заявник, і, крім того, упродовж значного періоду часу на стадії досудового розслідування останньому було безпідставно відмовлено у необхідному процесуальному статусі потерпілої сторони, статусі, який дозволив би йому уважно стежити за ходом розслідування, оцінювати його достовірність та сприяти його належному проведенню (see paragraphs 24-34, and compare Mindadze and Nemsitsveridze v. Georgia, no. 21571/05, § 108, 1 June 2017).

У зв'язку з цим Суд повторює, що «відкладене правосуддя часто є відмовою у правосудді», оскільки наявність необґрунтованих періодів бездіяльності та відсутність старанності з боку органів влади у проведенні провадження може призвести до неефективності розслідування (compare Lopatin and Medvedskiy v. Ukraine, nos. 2278/03 and 6222/03, § 75, 20 May 2010, and Vazagashvili and Shanava v. Georgia, no. 50375/07, § 89, 18 July 2019, with further references therein).

59. Крім того, хоча національні органи влади домоглися визнання винними та призначили покарання у вигляді позбавлення волі деяким працівникам в'язниці у зв'язку з деякими випадками жорстокого поводження, що дійсно є позитивним зрушенням, вони явно не розслідували низку інших серйозних інцидентів, а саме стверджуване побиття заявника на початку листопада 2011 року, в результаті якого він отримав травму хребта; побиття заявника в душовій кімнаті, в результаті якого він втратив свідомість, а потім прийшов до тями в тюремному морзі; і стверджуване свавільне поміщення заявника в умови, що принижують гідність, в карцер і карцер, дисциплінарні ізолятори.

Суд також зазначає, що заявник послідовно та переконливо стверджував національним органам влади, що не лише сім засуджених співробітників в'язниці, але й низка інших старших співробітників в'язниці брали участь у жорстокому поводженні з ним у Глданській в'язниці, але роль цих додаткових порушників не була з'ясована.

Таким чином, Суд вважає, що органи влади закрили очі на достовірне твердження заявника про співучасть засуджених та інших старших співробітників в'язниці.

Такий незрозуміло вибірковий підхід з боку слідчих органів суперечить процесуальним зобов'язанням держави-відповідача за статтею 3 Конвенції, оскільки для того, щоб розслідування було ефективним, його висновки завжди повинні ґрунтуватися на ретельному, об'єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів, а це, очевидно, включає проведення належної перевірки достовірних тверджень про злочинну співучасть (compare, in the context of similar procedural obligations under Article 2, Enukidze and Girgvliani v. Georgia, no. 25091/07, §§ 254 and 266, 26 April 2011).

У світлі вищевикладеного Суд вважає, що, незважаючи на засудження сімох співробітників пенітенціарної служби, яких він залучив (див. згадане вище рішення у справі (compare Vazagashvili and Shanava, cited above, § 91), результат процесуально недосконалого кримінального провадження не може вважатися таким, що становить достатнє відшкодування для заявника.

60. З огляду на те, що ефективне стримування від таких серйозних діянь, як умисні напади на фізичну недоторканність особи, вимагає ефективного кримінально-правового реагування (compare, for instance, Jeronovičs v. Latvia [GC], no. 44898/10, § 76, 5 July 2016; Mihhailov v. Estonia, no. 64418/10, § 81, 30 August 2016; and Pulfer v. Albania, no. 31959/13, § 71, 20 November 2018), а також висновки, зроблені у попередніх параграфах, які вказують на суттєві недоліки у відповіді держави-відповідача у цій справі, Суд вважає, що мало місце порушення процесуального обмеження статті 3 Конвенції.

Чи зазнав заявник жорстокого поводження у в'язниці

61. Суд зазначає, що національні кримінальні суди, ознайомившись з доказами та вивчивши фактичні обставини справи, встановили, що сім співробітників в'язниці, які діяли в офіційній якості, були винні в систематичному жорстокому поводженні з ув'язненими в Глданській в'язниці, в тому числі із заявником. Вони встановили п'ять окремих випадків, коли заявник особисто зазнавав жорстокого поводження.

Суди також встановили, що метою систематичного жорстокого поводження співробітників з ув'язненими було вселити страх і таким чином домогтися їхньої повної покори, а отже, контролю.

На думку Суду, ці висновки національних судів, які навіть не оспорювалися Урядом, чітко вказують на те, що жорстоке поводження із заявником, окремі акти якого не можуть не кваліфікуватися як катування, було безпосередньо пов'язане з державою-відповідачем (compare, for instance, Vazagashvili and Shanava, cited above, § 97) і було вчинено представниками тюремної адміністрації в рамках як систематичного, так і безперервного знущання над ув'язненими Глданської в'язниці у відповідний період часу.

62. З огляду на наведені вище міркування, а також на той факт, що заявнику не було присуджено відшкодування за тілесні ушкодження, яких він зазнав унаслідок жорстокого поводження, мало місце порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

Ochigava v. Georgia, application № 14142/15, judgment 16.02.2023