Актуальність проблематики цієї статті обумовлена тим, що сучасна організаційно-функціональна структура державного управління пенітенціарною системою України характеризується відсутністю з’єднувальної ланки між виконанням кримінальних покарань та соціальної роботою з правопорушникам. Через цю причину чинний інститут покарання з випробуванням (ст.75 КК України) є надзвичайно формальним та унеможливлює досягнення цілей покарання, передбачених кримінальним законом. Необхідність прийняття Закону України «Про пробацію» обумовлена відсутністю в Україні законодавчих умов для проведення соціальної роботи з особами, які притягаються до кримінальної відповідальності, та засудженими, а також здійснення індивідуалізованого нагляду за ними в умовах вільного суспільства