Аналіз показників злочинності в Україні у 2022 році вимагає окремої уваги до статевих злочинів. 

Як у багатьох інших прикладах, відбулося значне зменшення кількості статевих злочинів, що можна пояснити багатьма факторами, як-от: наявність патрулів й блокпостів на дорогах та перехрестях, закриття розважальних закладів, ресторанів й дискотек, вимушена міграція населення, комендантська година тощо.

Проте при цьому постає окреме питання щодо кількості статевих злочинів, вчинених окупантами на українській землі. 

Інтернет переповнений статтями та інформацією про випадки статевого насильства над українськими жінками з боку окупантів.

30.05.2022 екс-Генеральний прокурор повідомила, що «за вбивство цивільного чоловіка і сексуальне насильство над його дружиною судитимуть Михайла Романова – військовослужбовця 239-го полку 90-ї гвардійської танкової Вітебсько-Новгородської дивізії збройних сил РФ».

Проте, на жаль, статистика відповіді на це питання не надає, і навіть, навпаки, ускладнює аналіз цього питання.

Можна припустити, що до графи статевих злочинів у статистичній звітності Офісу Генерального прокурора усі відповідні дії, вчинені окупантами, не потрапляли. Натомість вони обліковувалися за частиною 1 статті 438 КК України. Принаймні, екс-Генеральний прокурор наголошувала, що «зґвалтування під час війни – теж воєнний злочин». 

У джерелах наголошується, що «більшість проваджень щодо фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, зареєстровано за статтею 438 Кримінального кодексу України (порушення законів і звичаїв війни)».

Є позиція, що «якщо проаналізувати ці норми в поєднанні зі статтею 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни та статтею 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), які визначають серйозні порушення згаданої Конвенції, то можна стверджувати, що за наявності контекстуального зв’язку зґвалтування з такими діями є всі підстави для притягнення особи до кримінальної відповідальності за статтею 438 КК України».

Як на нашу думку, все це свідчить про певний недолік редакції статті 438 КК України.

Так, за частиною 1 статті 438 КК України («Порушення законів та звичаїв війни»), позбавленням волі на строк від 8 до 12 років караються жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій.

Позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі караються ті ж самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством.

Тобто, через призму ст. 438 КК України, зґвалтування – це «жорстоке поводження з цивільним населенням», що дозволяє «утоплювати» статистику зґвалтувань, вчинених окупантами, у загальній масі злочинів, що кваліфікуються за дуже абстрактною редакцією ст. 438 КК України.