Справу було розпочато за заявою (№ 5310/71), поданою 16 грудня 1971 року до Європейської комісії з прав людини (далі – Комісія) урядом Ірландії (надалі – Уряд-заявник) проти Уряду Великої Британії та Північної Ірландії (надалі – Уряд-відповідач) на підставі колишньої статті 24 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція). Комісія ухвалила свій звіт 25 січня 1976 року. Справа була передана до Суду Урядом-заявником.

У рішенні, винесеному 18 січня 1978 року («первинне рішення»), Суд постановив, що застосування п'яти методів допиту у серпні та жовтні 1971 року становило практику нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції, і що зазначене застосування п'яти методів не становило практику катувань у розумінні статті 3 Конвенції.

4 грудня 2014 року Уряд-заявник повідомив Суд, що не раніше 4 червня 2014 року йому стали відомі документи, які за своїм характером могли б мати вирішальний вплив на рішення Суду за статтею 3 Конвенції, якби вони були відомі Суду на момент винесення рішення. Відповідно, Уряд-заявник просив переглянути рішення у розумінні правила 80 Регламенту Суду.