Теоретичне питання «Як змінилися показники сімейного насильства після початку війни» має таку ж саму теоретичну відповідь:

• значна кількість потенційних кривдників відірвані від родин в силу обставин воєнного часу;
• значна кількість жертв залишила країну або принаймні свої домівки;
• середовище сімейних конфліктів як таке зменшилося.

Але ж чому тоді статистика сімейного насильства б’є рекорди навіть за відсутності передумов для цього? Можливо справа у тому, що, продовжуючи формувати інформаційну базу «сімейних кривдників», машина продовжує наздогнати неформальні квоти? Що ми продовжуємо створювати паноптично-карцерну державу?