Name: Кримінальна чи ювенальна юстиція? (з приводу кампанії проти ювенальної юстиції в Україні)
Item: Кримінальна чи ювенальна юстиція? (з приводу кампанії проти ювенальної юстиції в Україні)
Author: zmaryna

Головна » » Кримінальна чи ювенальна юстиція? (з приводу кампанії проти ювенальної юстиції в Україні)

10:04 PM Кримінальна чи ювенальна юстиція? (з приводу кампанії проти ювенальної юстиції в Україні)
Півсторіччя тому на екрани кінотеатрів вийшов фільм «Хто боїться Вірджинії Вульф?». У самому фільмі про відому письменницю Вірджинію Вульф ані слова не було сказано (в реальності назва п’єси, за якою снятий фільм – це гра слів, парафраз пісеньки з діснеєвського мультику про трьох поросят «Не страшний нам сірий вовк»). Так і в численних, як правило, агресивних за стилем і бездоказових за суттю, «антиювенальних» статтях нічогісінько не стосується власне ювенальної юстиції. Натомість із статті до статті клонуються страшилки про те, що: нахабні «ювенали» будуть відбирати дітей у благополучних батьків і передавати їх на усиновлення, а то й «на органи» на тричі клятий Захід; Конвенція про права дитини дозволяє дитині пити, курити, нюхати клей та вести сексуально розпусне життя, а ювенальна юстиція це «право» лише організаційно оформляє; діти-злочинці будуть масово звільнятися від будь-якої відповідальності; ювенальна юстиція породжуватиме у дітях «синдром Павліка Морозова» і так далі, і тому подібне. Такі ж хворі фантазії поширюють нікому не відомі «громадські організації», які нібито об’єднують стривожених батьків. Перед цим агресивним невіглаством відступають навіть державні органи. Нещодавно Міністерство юстиції України скасувало свій Наказ № 198/7 від 16.03.2010 р., яким створювалась робоча група з впровадження системи ювенальної юстиції в Україні. Міністерство схитрувало, і в Наказі № 491/7 від 27.05.2010 р. замінило страшне слово «ювенальна» на більш звичне – «кримінальна» (юстиція). Ми пропонуємо нашим читачам включити ресурси критичного мислення і розібратися в тому, що все-таки являє собою ювенальна юстиція. Шляхом найпростішого лінгвістичного тлумачення слів «юстиція» та «ювенальний» можна спробувати визначити ювенальну юстицію як судоустрій та судочинство у справах про правопорушення неповнолітніх. Але, як каже російське прислів’я, інколи «простота хуже воровства». Ювенальна юстиція – більш широке і складне явище. Сучасна ювенальна юстиція – це система державних, муніципальних та громадських судових, правоохоронних та правозахисних органів, установ та організацій, що на основі права та за допомогою медико-соціальних і психолого-педагогічних методик здійснюють правосуддя щодо дітей, профілактику та попередження правопорушень дітей та проти дітей, захист прав, свобод та інтересів, а також ресоціалізацію дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації. Ювенальна юстиція – це не лише «дитячий» суд; це – ряд соціальних, психологічних та інших служб для дітей; це – програми, які покликані відновити, відкоригувати поведінку дитини до «нормальної», відновити справедливість шляхом покладення на дитину зобов’язань. Таким чином можна зробити висновок, що «ювенальна юстиція» та «кримінальна юстиція» зовсім не синоніми. Покладання ж на ювенальну юстицію невластивих їй функцій і спотворення основних завдань та цілей ювенальної юстиції, що є переважно основним інструментом і вітчизняних поборників батьківських прав, часом здається до смішного недоречним. Але незважаючи на це, і така суспільна позиція потребує вивчення і відповідного реагування. Патерналістське ставлення до проблем ювенальної юстиції не є новим в історії цього інструменту протидії правопорушуваності неповноілтінх та захисту їхеніх прав. Приблизно п’ятдесят років тому назад у США – країні, яка була піонером створення ювенальної юстиції, – уже мала місце подібна суспільна течія. Зростання злочинності дітей та молоді, яке мало місце у 1960-х рр., викликало серйозні сумніви у тому, що ювенальна юстиція зі своїм переважно виховним потенціалом здатна впоратись з цією проблемою. Лунали заклики повернутися до каральних засад ювенальної юстиції і до відновлення повної батьківської влади над дітьми. Але натомість шляхом прийняття двох федеральних Актів про ювенальну юстицію та запобігання правопорушень неповнолітніх 1974 р. та 2002 р. система ювенальної юстиції була суттєво реформована і зберегла свої виховні засади. Покарання залишилось лише крайнім засобом реагування на правопорушення неповнолітніх, натомість основний акцент зроблений на державні та громадські програми перевиховання та профілактики. Сьогодні американські науковці та практики ювенальної юстиції одностайні у тому, що реформи дали свої позитивні результати. Протягом останніх трьох років рівень злочинності неповнолітніх у США є найнижчим за останні десятиріччя, і, що найголовніше, на 45% скоротилося число серйозних насильницьких злочинів і на 70% – убивств. У цьому ракурсі видається логічним і надзвичайно важливим з’ясування суспільних настроїв і нашій країні. Чим сучасне українське суспільство в реальності занепокоєне – рівнем дитячої правопорушуваності чи тим, що відносини між батьками та дітьми уже не є патріархальними, як за часи «Домостроя»? Судячи з виступів супротивників ювенальної юстиції і в Україні, і в Росії, правопорушення та девіантна поведінка дітей, на яку на сьогодні немає адекватного реагування, нікого не хвилює. Занепокоєння викликають зовсім інші речі, а саме – визнання дитини повноправним учасником правового життя, заборона батьківського насильства як засобу виховання дитини та існування інститутів позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавелння батьківських прав. Складається враження, що якби батькам було дозволено фізичне покарання, і за це ніхто з батьків не ніс би відповідальності, то шерег супротивників ювенальної юстиції суттєво би скоротився. Якщо такі переконання в необхідності повної (деякі навіть говорять – монопольної) батьківської влади над дитиною є переважаючими, то запровадження ювенальної юстиції слід розпочинати із ознайомчої компанії. Тільки таким чином можна змінити патерналістський авторитаризм, здійснити перехід у свідомості від бачення дитини як об’єкта батьківських прав до сучасного сприйняття дитини як особливого суб’єкта права. Як бачимо, перш за все, основною проблемою є непоінформованість суспільства про ювенальну юстицію. А ще гірше те, що непоінформованість підкріпилася пропагандою критики ювенальної юстиції, а не навпаки. Тобто у батьків (про дітей мова взагалі не йде) на даний момент не могла скластися об’єктивна позиція. В першу чергу, перед впровадженням будь-яких важливих норм необхідно провести вивчення суспільної думки, громадські обговорення та інші заходи для врахування позиції громадськості. Заради об’єктивності, якщо інформування населення несе в собі раціональне зерно, воно повинно відображати хоча би основні позиції, а не лише однобоку критику і негативні моменти. Необхідно розуміти – що основне завдання, це не покарати дитину чи батьків, а відвернути дитячу злочинність. Тепер ж спробуємо проаналізувати основні «страхи» антагоністів ювенальної юстиції, які проявились і тих закликах, що поширювалися через розповсюдження листівок та в Інтернеті: 1) твердження, що Наказ № 198/7 від 16.03.2010 посиленими темпами запровадить ювенальну юстицію на підставі відповідного закону. Але в реальності наказ № 198/7 містить всього 3 пункти про створення робочої групи з впровадження системи ювенальної юстиції в Україні. Тобто сам по собі він не є переломним в історії, не є навіть законом, а створена ним Робоча група може ще роками працювати над запровадженням ювенальної юстиції в Україні. А якщо вже і критикувати якісь документи, то мабуть, варто би було врахувати, що реалізація проекту «Ювенальна юстиція в Україні» розпочалася, по суті, ще на першому засіданні Координаційної ради у далекому 2003 р. у Верховному Суді України. В ньому взяли участь речники ЮНІСЕФ в Україні, Всеукраїнського Комітету Захисту Дітей, Міністерства юстиції України, Державного Департаменту України з виконання покарань Державного Комітету України з питань сім’ї та молоді. Робочою групою з представників Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Всеукраїнської Фундації «Захист Прав Дітей», Українського Центру Порозуміння у співробітництві з міжнародними експертами було розроблено Концепцію створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні. Указана Концепція ювенальної юстиції України відобразила прогресивні тенденції розвитку ювенальної юстиції у світі, а також міжнародні стандарти у сфері провадження (правосуддя) у справах неповнолітніх зокрема, і захисту прав неповнолітніх в цілому. Відповідно до Концепції: «В Україні створення спеціалізованої системи, що захищала б права дитини, є вкрай необхідним заходом. Досвід свідчить, що соціальна реабілітація дітей, котрі вступили у конфлікт із законом, є ефективним соціальним механізмом, який дає змогу відновити фізичний, психологічний та соціальний статус дитини при значній економії коштів на це». Необхідним згідно Концепції є: створення системи ювенальних судів (ювенальний суд як центральний елемент ювенальної юстиції розглядає справи про: злочини, вчинені неповнолітніми (у тому числі й за наявності дорослих співучасників); адміністративні правопорушення неповнолітніх; жорстоке поводження з дітьми та невиконання обов’язків стосовно дитини; усі правопорушення, від яких постраждалою стороною є дитина; цивільні справи, де стороною є дитина); гуманізація ювенального судочинства; особливий підхід до неповнолітніх під час досудового слідства (надання переваги мірам запобіжного заходу, які не пов’язані з перебуванням неповнолітнього під вартою, тощо); розвиток альтернативних заходів кримінального переслідування (таких, як програми відновного правосуддя); розвиток та впровадження системи надання юридичної, психологічної допомоги та підтримки неповнолітнім правопорушникам і потерпілим в процесі здійснення правосуддя; розвиток і впровадження програм відновного правосуддя в ювенальну юстицію. Тож саме Концепція чи інші більш засадничі документи мала би стати об’єктом основної критики, а не куценький Наказ про Робочу групу. Тому це свідчить про необізнаність з предметом критики не тільки інформованих, але і запеклих «інформаторів». І згадка про те, що громадське обговорення не мало місце, є хибною. Обговорень було дуже багато, питання в тому, чи брали в них участь автори листівок. А якщо і приймали, то це носило більше підривний, ніж конструктивний характер (про це свідчить і стаття «Релігійним організаціям загрожує «ювенальний фашизм» у Юридичному віснику України № 22(778)) 2) прихильники спротиву ювенальній юстиції проти введення ювенальної юстиції західного типу. Про запровадження ювенальної юстиції, яка має «західний» манер, не йдеться, а навпаки, більшість дослідників та науковців в Україні наголошують на тому, що вона повинна бути адаптована під національні потреби. Це знову ж таки вказує на недостатню підкованість у «ювенальних» питаннях противників системи. 3) твердження про те, що юстиція «відбирає» дітей в сім’ї. Таке твердження є абсолютно абсурдним, оскільки метою ювенальної юстиції жодним чином не є позбавлення батьківських прав («відбирання дітей»). І наведення окремих прикладів, які не є характерними для системи ювенальної юстиції, жодним чином її не визначають, а мають місце і зараз, до її запровадження, та й взагалі не мають ніякого відношення до ювенальної юстиції. Сімейним кодексом передбачений чіткий і вичерпний перелік випадків можливості позбавлення батьківських прав і зміни до нього навряд чи будуть вноситися, зокрема і гіпотетичним законом про ювенальну юстицію. Неважко спростувати більшість необґрунтованих тверджень противників ювенальної юстиції. Тим не менше, вони по своїй суті являються демагогією і не надто таких заперечень і потребують. Інформування суспільства про переваги та ризики впровадження ювенальної юстиції має носити об’єктивний всебічний характер. Такі процеси «критики» самі по собі є доволі небезпечними, оскільки, вони дезінформують та направляють не у раціональне русло вирішення будь-яких спірних моментів. Тим не менше, будь-яка критика необхідна і важлива при запровадженні настільки важливих законодавства інститутів чи державних органів. Тому, пропонується енергію антагоністів ювенальної юстиції направити на формування конкретних пропозицій та направленню їх, зокрема, до Міністерства юстиції України для врахування при подальшій роботі з ювенальною чи тепер правильніше казати «кримінальною» юстицією. Оскільки, тільки конструктивна критика може допомогти та сприяти розвитку інститутів захисту прав як і дітей, так і батьків в Україні. Тарас Бачинський аспірант кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка Наталя Крестовська професор кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії Джерело - Юридична газета. – 2010. – 2 листопада. - № 44. Надруковано з дозволу авторів.
Переглядів: 7769 \| Додав: dmytro-yagunov

Всього коментарів: 2

Порядок виводу коментарів:

2 zmaryna (2011-07-22 8:31 PM)

статья очень полезная.
Терминология приводила действительно к заблуждению "ювенальна юстиція" та "кримінальна юстиція.."

1 Vremya (2011-05-21 1:37 AM)

Дякую за цікаву публікацію. Одна з небагатьох де є конструктивне дослідження проблеми.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

« Лютий 2011 »
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Нд
	1	2	3	4	5	6
7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20
21	22	23	24	25	26	27
28