З великим інтересом прочитав інтерв'ю тимчасово виконуючого обов'язки голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури пана Андрія Місяця щодо дисциплінарних проваджень проти адвокатів і стану справ у цій сфері. Шановний колега дав вичерпні та аргументовані відповіді на позиції НАЗК щодо «відсутності прозорості», «нечіткості» дисциплінарних проступків та «надто вузького» переліку санкцій. Дійсно, проблематика дисциплінарної відповідальності адвокатів загострилася, і багатьом проблемним питанням було присвячене це інтерв'ю.

Проте я хотів би звернути увагу шановної професійної спільноти на ще одну — можливо, найгостріщу — проблему, яка, на жаль, залишилася поза увагою інтерв'юера. Відповідно, керівник апеляційного дисциплінарного адвокатського трибуналу не зміг повністю розкрити весь перелік системних дефектів, які сьогодні підривають довіру до дисциплінарної системи адвокатури. Саме до цієї проблеми я хотів би пригорнути увагу шановної професійної спільноти.

ПАРАДОКС, ЯКОГО НЕ ІСНУЄ НІДЕ У СВІТІ

Передусім хотілося б нагадати, що рішенням №51 Ради адвокатів України у дисциплінарній системі щодо адвокатів було створено абсолютний правовий парадокс, якого не існує ніде в світі і який суперечить базовим принципам справедливого правосуддя. Цей парадокс не існує в жодній країні з розвиненою правовою системою, так само як його не існує в жодній формі судочинства в Україні — чи йдеться про кримінальне, адміністративне, цивільне чи господарське судочинство.

Йдеться про фундаментальний принцип, який є наріжним каменем справедливого судового розгляду: якщо рішення суду першої інстанції скасоване інстанцією, перегляд цієї справи наново по суті має доручатися іншомускладу суду, а не тому, чиє рішення було скасоване.

Логіка цього принципу абсолютно очевидна і зрозуміла будь-якій людині. Якщо умовний суддя Іваненко ухвалив рішення, яке згодом було скасоване апеляційною інстанцією, це рішення при новому розгляді може розглядати умовний суддя Петренко, Сидоренко або будь-хто інший з числа уповноважених суддів, але аж ніяк не сам Іваненко. Адже суддя Іваненко вже висловив свою позицію по суті справи, він уже зробив фінальні правові висновки, і він об'єктивно не може змінити своє ставлення до цієї справи та переглянути власні правові оцінки.

Це – основи і психології, і юриспруденції. Цей принцип закріплений не лише в національному процесуальному законодавстві України, а й випливає з вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини щодо права на справедливий суд, що передбачає розгляд справи «незалежним і безстороннім судом».

ДИСЦИПЛІНАРНІ КОМІСІЇ ЯК СУДИ В РОЗУМІННІ КОНВЕНЦІЇ

Важливо підкреслити, що КДКА є судом у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово визнавав дисциплінарні органи професійних спільнот судами, коли вони вирішують питання про право особи на продовження професійної діяльності. Відповідно, на них поширюються всі гарантії справедливого судового розгляду, включаючи вимоги незалежності та неупередженості.

З огляду на це, КДКА, яка ухвалила рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, і це рішення згодом було скасоване адміністративним судом, не може розглядати цю ж скаргу по суті вдруге. Адже її рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності вже було визнано неправомірним та скасоване судом. Члени цієї КДКА вже висловили свою правову позицію щодо кваліфікації дій адвоката, і їхня повторна участь у розгляді тієї ж справи об'єктивно ставить під сумнів неупередженість нового розгляду.

РІШЕННЯ РАУ №51: КРОК НАЗАД У ДИСЦИПЛІНАРНОМУ ПРАВОСУДДІ

Проте саме цей фундаментальний принцип і був порушений рішенням Ради адвокатів України №51, яке запровадило абсолютно дивну процедуру, якій важко надати будь-яке раціональне пояснення з точки зору принципів правосуддя.

За логікою цього рішення, якщо, умовно кажучи, КДКА Полтавської області ухвалила рішення про притягнення адвоката Іваненка до дисциплінарної відповідальності, і це рішення було скасоване, наприклад, Полтавським окружним адміністративним судом, то за принципами справедливого судочинства ця справа має передаватися для розгляду до ВКДКА, яка повинна визначити іншу регіональну КДКА для розгляду справи по суті. Адже КДКА Полтавської області вже висловила свою думку по суті цієї справи, визнавши адвоката винним у вчиненні дисциплінарного проступку.

Натомість рішення №51 РАУ встановлює зовсім інше: після скасування рішення адміністративним судом справа знову повертається на розгляд до тієї ж самої КДКА Полтавської області, члени якої вже один раз визнали адвоката винним. І саме ця комісія має знову розглядати справу по суті та приймати нове рішення.

Чесно кажучи, у мене абсолютно бракує аргументів, щоб висловити припущення, чим керувалися шановні колеги з Ради адвокатів України, приймаючи таке рішення. Які міркування доцільності, справедливості чи процесуальної економії могли виправдати відступ від основоположного принципу неупередженості судового розгляду? Яким чином можна очікувати, що склад КДКА регіону, який уже кваліфікував дії адвоката як дисциплінарний проступок, зможе об'єктивно та неупереджено переглянути свою позицію?

ЗАМКНУТЕ КОЛО ДИСЦИПЛІНАРНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Результатом цього рішення стало створення абсолютно абсурдного замкнутого кола дисциплінарного переслідування.

Схема виглядає наступним чином:

1. Адвокат "потрапляє" у дисциплінарне провадження.
2. Щодо нього регіональна КДКА ухвалює рішення про притягнення до відповідальності.
3. Адвокат оскаржує це рішення до адміністративного суду.
4. Адміністративний суд скасовує рішення КДКА.
5. Справа повертається до тієї ж самої КДКА, яка знову його притягає до відповідальності.
6. Це рішення знову скасовується адміністративним судом.
7. Справа знову повертається до тієї ж самої КДКА.
8. І так до нескінченності...

Ця практика не лише суперечить принципу неупередженості судового розгляду, а й створює умови для системного порушення права адвокатів на справедливий розгляд їхніх справ. Вона перетворює дисциплінарне провадження на механізм виснаження адвоката, який змушений знову і знову доводити свою невинуватість перед тим самим складом комісії, який уже висловив упереджене ставлення до його дій.

ПОРІВНЯННЯ З СУДОВОЮ СИСТЕМОЮ

Для кращого розуміння абсурдності цієї ситуації варто порівняти її з тим, як працює судова система України у будь-якій інший галузі судочинства.

У кримінальному процесі: якщо апеляційний суд скасовує виправдувальний або обвинувальний вирок і направляє справу на новий розгляд, він обов'язково визначає інший склад суду першої інстанції для розгляду. Це прямо передбачено статтею 4081 КПК України («Скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції»). Суддя, рішення якого було скасоване, не може брати участь у новому розгляді справи.

Аналогічно, відповідно до статті 439 КПК України («Новий розгляд справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції»), після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду.

Таким чином, принцип передачі справи після скасування рішення іншому складу суду є універсальним для всієї судової системи України і відповідає міжнародним стандартам справедливого судочинства. Чому ж дисциплінарна система адвокатури має бути винятком з цього правила? Чому адвокати — професійні захисники права — мають отримувати менші гарантії справедливого розгляду, ніж будь-які інші громадяни у будь-яких інших судових процесах?

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на важливості дотримання принципу неупередженості як об'єктивної, так і суб'єктивної.

Об'єктивна неупередженість означає відсутність будь-яких законних сумнівів у тому, що суддя (чи склад судового органу) може бути упередженим. Навіть якщо суддя суб'єктивно є чесним та неупередженим, якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що він може бути упередженим, — це вже порушення статті 6 Конвенції.

У справі Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium (рішення від 23 червня 1981 року) ЄСПЛ розглядав дисциплінарну процедуру лікарів і встановив, що дисциплінарні органи професійних спільнот підпадають під дію статті 6 Конвенції, коли вони вирішують питання про право на продовження професійної діяльності. Відповідно, на них поширюються всі вимоги щодо неупередженості та незалежності.

У справі Kingsley v. United Kingdom (рішення від 28 травня 2002 року) ЄСПЛ підкреслив, що вимога неупередженості суду має два аспекти: особистий суддя не повинен виказувати упередженість або забобони, і суд має бути неупередженим з об'єктивної точки зору, тобто має надавати достатні гарантії для виключення будь-яких законних сумнівів щодо неупередженості.

Чи може склад КДКА, який уже визнав адвоката винним у вчиненні дисциплінарного проступку, вважатися об'єктивно неупередженим при повторному розгляді справи після скасування його рішення судом? Відповідь очевидна: ні. Сам факт попереднього розгляду та винесення рішення створює законні сумніви у здатності цього складу комісії об'єктивно та неупереджено розглянути справу вдруге.

ПРАКТИЧНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ АДВОКАТУРИ

Наслідки цієї порочної практики виходять далеко за межі процедурних питань. Вони підривають саму суть дисциплінарної системи адвокатури та довіру до неї.

По-перше, це створює ситуацію правової невизначеності та безвиході для адвокатів. Навіть якщо адміністративний суд визнає рішення КДКА неправомірним і скасує його, адвокат не отримує належного захисту, оскільки справа повертається до того ж складу комісії, який уже продемонстрував свою позицію.

По-друге, це дискредитує саму ідею судового контролю за діяльністю дисциплінарних органів. Якщо рішення суду фактично не призводить до зміни підходу до розгляду справи, а лише до формального повторення процедури тим самим складом комісії, — навіщо тоді взагалі судовий контроль?

По-третє, це створює умови для зловживань. Члени КДКА, знаючи, що справа при будь-якому раскладі повернеться саме до них, можуть не надавати належної уваги аргументам суду та продовжувати наполягати на своїй первісній позиції, просто дещо змінивши формулювання в новому рішенні.

По-четверте, це порушує принцип рівності процесуальних можливостей. Скаржник фактично отримує необмежену кількість спроб притягнути адвоката до відповідальності через один і той же склад КДКА, тоді як адвокат змушений постійно захищатися від упередженого розгляду.

По-п'яте, і це найважливіше, — така практика знищує всі напрацювання демократичної адвокатури України, які були здобуті за останні десятиліття після відмови від радянської моделі підпорядкування адвокатури державі.

ШЛЯХ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

Власне, як на мене, вже станом на сьогодні ця проблематика є найбільш гострою у дисциплінарній системі адвокатури і потребує невідкладного вирішення.

Я хотів би нагадати професійній спільноті, що саме через цю проблему мною було подано адміністративний позов про скасування рішення РАУ №51. Ця справа зараз перебуває на розгляді в адміністративному суді, і я сподіваюся, що суд дасть належну правову оцінку цьому рішенню та визнає його таким, що суперечить фундаментальним принципам справедливого судочинства та міжнародним стандартам захисту прав людини.

Проте судовий розгляд — це лише один з можливих шляхів вирішення проблеми. Не менш важливим є усвідомлення самою адвокатською спільнотою масштабу проблеми та необхідності її системного вирішення.

Раді адвокатів України слід переглянути своє рішення №51 та привести процедуру повторного розгляду дисциплінарних справ після скасування рішень КДК судами у відповідність до загальних принципів справедливого судочинства. Необхідно встановити чітке правило: якщо рішення КДКА регіону скасоване судом, повторний розгляд справи має здійснюватися іншою регіональною КДКП, визначеною ВКДКА.

Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури, в тому числі в особі її керівництва, слід активніше звертати увагу на цю проблему та ініціювати відповідні зміни. Саме ВКДКА як апеляційна інстанція найкраще бачить практичні наслідки застосування рішення №51 і може оцінити його вплив на справедливість дисциплінарних проваджень.

Адвокатській спільноті необхідно активніше обговорювати цю проблему, звертати на неї увагу у професійних виданнях, на конференціях та з'їздах адвокатів. Тільки широке професійне обговорення може створити необхідний рівень усвідомлення проблеми та суспільного запиту на її вирішення.

ЗВ'ЯЗОК З ПИТАННЯМИ, ПОРУШЕНИМИ В ІНТЕРВ'Ю

Повертаючись до інтерв'ю пана Андрія Місяця, хочу підкреслити: проблема, яку я окреслив, безпосередньо стосується тих питань прозорості, справедливості та відповідності міжнародним стандартам, про які йшлося у розмові.

Пан Місяць слушно відповів на питання НАЗК щодо прозорості дисциплінарних проваджень, чіткості проступків та достатності санкцій. Він обґрунтовано наголосив, що дисциплінарна система адвокатури відповідає вимогам закону і забезпечує належні гарантії захисту прав адвокатів.

Але все це нівелюється, якщо після скасування рішення КДКА судом справа повертається до того ж складу комісії, який уже продемонстрував свою упередженість. Яка цінність прозорої процедури, якщо результат розгляду фактично предопределений позицією, яку комісія вже висловила раніше? Яка цінність чітких процесуальних гарантій, якщо принцип неупередженості — найфундаментальніша гарантія справедливого суду — порушується на системному рівні?

Більше того, саме ця проблема дає підстави для критики дисциплінарної системи адвокатури з боку різних зовнішніх інституцій, включаючи те ж НАЗК. Адже якщо всередині системи існує така очевидна вада, яка суперечить базовим принципам правосудді, — це справді підриває довіру до всієї дисциплінарної процедури.

ВИСНОВОК

Дисциплінарна система адвокатури має бути зразком справедливості, професіоналізму та відповідності найвищим стандартам захисту прав. Адвокати як професійні захисники права не можуть отримувати менші гарантії справедливого розгляду своїх справ, ніж будь-які інші громадяни.

Рішення РАУ №51, яке зобов'язує регіональні КДКП повертатися до розгляду тих самих справ після скасування їхніх рішень судами, є системною вадою, яка підриває довіру до всієї дисциплінарної системи.

Воно суперечить:

• фундаментальному принципу неупередженості судового розгляду;
• усталеній практиці всіх форм судочинства в Україні;
• міжнародним стандартам справедливого судочинства, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини;
• практиці Європейського суду з прав людини.

Це рішення фактично знищує всі напрацювання демократичної адвокатури України і повертає нас до порочної практики, коли формальне дотримання процедури важливіше за справедливість по суті.

Саме тому я вважаю за необхідне звернути увагу шановних лідерів української адвокатури та професійної спільноти на цю проблему. Вона потребує невідкладного вирішення — як через судове оскарження рішення №51, так і через його перегляд самою Радою адвокатів України.

Лише усунувши цю системну ваду, ми зможемо з повним правом стверджувати, що дисциплінарна система адвокатури відповідає найвищим стандартам справедливості та захисту прав, і що адвокатура України справді є незалежним демократичним інститутом громадянського суспільства.