30 квітня 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі Sklyarenkov. Ukraine (заява № 18277/18)  та констатував порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції – заборони катування. Інтереси заявника в Суді представляв адвокат Дмитро Ягунов.

ЩО СТАЛОСЯ

1 січня 2017 року Анатолій Скляренко, молодший інспектор Київського слідчого ізолятора № 13, зазнав нападу з боку ув'язненого під час виконання службових обов'язків. Ув'язнений, якому щойно виконалося 18 років, вибрався з камери через віконце у камері і завдав удару офіцеру по голові металевим прутком. Жертва отримала відкриту черепно-мозкову травму і майже місяць перебувала у лікарні, перенісши хірургічне втручання.

СУБКУЛЬТУРНИЙ ВИМІР: НАПАД ЯК «ІСПИТ»

У рамках паралельного національного провадження адвокат Дмитро Ягунов обґрунтував версію, яка виходить далеко за межі особистих неприязних стосунків: напад мав характер ритуального акту підвищення статусу ув’язненого в неформальній ієрархії ув'язнених. Відповідно до усталених норм кримінальної субкультури пострадянських пенітенціарних установ, посягання на представника адміністрації – один із найбільш «визнаних» способів здобуття авторитету у злочинному середовищі. Особливу доказову вагу має той факт, що особи, причетні до нападу, були неповнолітніми – категорія ув'язнених, найбільш схильна до демонстративного насильства з метою отримання статусного визнання.

Цю тезу підкріплює не лише теоретичний стандарт, а й безпосередні спостереження самого ЄКЗК. Зокрема, стандарт ЄКЗК CPT/Inf (2025) 12 «Informal Prisoner Hierarchy» – перший спеціальний документ Комітету Ради Європи з питань запобігання катуванням, присвячений неформальним в’язничним ієрархіям.

Особливо промовистий приклад зафіксовано в доповіді за результатами візиту до Молдови у червні 2018 року: «Проблема насильства серед ув'язнених була особливо гострою серед неповнолітніх або молодих осіб, які перебували в слідчих ізоляторах. Багато з них відчували потребу самоствердитися ще під час перебування в установі для неповнолітніх – щоб отримати відповідне «звання» в неформальній ієрархії ув'язнених на момент їхнього переведення до установ для дорослих. Делегація зафіксувала випадки побиття та інших форм фізичного насильства у відповідному відділенні Кишинівської в'язниці» (Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 5 to 11 June 2018, Para. 20, P. 9).

ЩО КОНСТАТУВАВ ЄСПЛ

Європейський суд встановив, що розслідування, яке тривало понад 8 років, фактично зупинилося після вересня 2018 року. Жодних значущих слідчих дій із встановлення обставин справи та притягнення винних до відповідальності вжито не було. Незважаючи на наявність зізнань ув'язненого, свідчень очевидців і результатів криміналістичних експертиз, жодній особі так і не було повідомлено про підозру. ЄСПЛ визнав, що відповідальність за зволікання лежить передусім на державних органах, а не на заявнику.

СИСТЕМНИЙ КОНТЕКСТ

Справа Скляренка унаочнює системну проблему: реформа 2016 року, якою повноваження щодо розслідування злочинів у пенітенціарних установах було передано «відомчим» слідчим Мін'юсту, фактично створила вакуум розслідування. До скасування цієї норми Конституційним Судом у 2018 році справа перебувала в юрисдикційному тупику. За цей час атмосфера безкарності стала самовідтворюваною.

Справа Скляренка – це не лише про неефективне розслідування конкретного нападу. Це – про незахищеність персоналу пенітенціарних установ перед в’язничною субкультурою та неформальними візничими ієрархіями, про вторинну віктимізацію постраждалого офіцера з боку самої держави, і про ціну безвідповідальних реформ, оплачену не абстрактними інститутами, а здоров'ям і долею реальної людини.